Ганебні явища

Ганебні  явища

Такі ганебні для нової влади явища зумовлювали посилення незадоволення курсом правлячої верхівки. Люди стали відчувати соціальну нерівність і несправедливість гостріше, ніж у "застійні" роки. їх заощадження знищено гіперінфляцією, мізерних зарплат і пенсій не вистачало для підтримання злиденного життєвого рівня, до того ж їх постійно затримували. Відчуваючи зростання соціального напруження, активізацію лівих партій, посилення опозиції до Президента в парламенті, страшні економічні провали тощо, Л.М. Кравчук погодився на заміну Кабінету Міністрів Фокіна новим Кабінетом. 13 жовтня 1992 його очолив Л.Д. Кучма. Навесні 1993 він, пояснюючи нездатність свого Кабінету виправити положення в економіці, зокрема, приборкати інфляцію, та забезпечити соціальний захист населення, здійснив спробу підпорядкувати собі представників Президента в областях, ввівши їх до складу Кабінету Міністрів. Л.М. Кравчук виступив проти, не погодилась, прийняти відповідне рішення і Верховна Рада. Але прем’єр здобув право видавати для оперативного управління економікою декрети, які заповнювали б законодавчий вакуум.

Конфлікт між президентом і прем’єр-міністром загострювався впродовж всього літа 1993. 9 вересня Л.Д. Кучма подав прохання про відставку і 21 вересня Верховна Рада задовольнила її. Проте остання, в якої відносини з Президентом ставали також все напруженішими, ухвалила рішення про призначення дострокових парламентських (на 27 березня 1994) та президентських (на 26 червня 1994) виборів. Україна, перш за все її столиця, ввійшла у передвиборчий марафон.

Настрої суспільства виразно відбилися в ході парламентських виборів 27 березня (другий тур – 10 квітня) 1994. Вони проходили за мажоритарною системою, але на багатої партійній основі, і продемонстрували загальну недовіру громадян до всіх політичних сил і депутатського корпусу. Найвиразніше ці вибори ігнорували або викреслювали всіх кандидатів мешканці великих міст Киева, Одеси, Харкова. Люди однаково недовіряли ні комуністам з соціалістами, ні націоналам різної міри радикальності, ні партії влади, ні підприємцям. Але перші брали гору над іншими. Для національно орієнтованих сил, що обезкровили себе у внутрішніх чварах, це була поразка, а для комуністів – певний реванш. Разом з соціалістами і селянами вони створили потужний парламентський блок і провели на посаду голови Верховної Ради лідера соціалістів О.О. Мороза (18 травня).