Київські вчені

Київські  вчені

Якісні зрушення відбувалися в царині суспільно-гуманітарних паук, починаючи і філософії, значною мірою завдяки яскравій постаті П.В. Копніна, який 1962 очолив відповідний інститут в Академії наук. У філософії почали задавати тон такі тепер загальновизнані вчені-мислителі, як В.І. Шинкарук, С.Б. Кримський та М.В. Попович. Монументальну працю з історії світової психології створював В.А. Роменець. На 60-ті pp. припадає вихід більшості основних праць М.Ю. Брайчевського з історії давнього населення України. В ті ж роки розгорнулися значні археологічні роботи, очолювані П.П. Толочком, а знахідка київського археолога Б.М. Мозолевського під Нікополем золотої, вишуканої роботи, скіфської пекторалі (царської нагрудної прикраси) прославила українську археологію в світі.

Київські вчені другої половини XX ст. мали здобутки світового значення і в галузі фундаментальних і прикладних наук, зокрема з математики, фізики, механіки, кібернетики й обчислювальної техніки, хімії, біології, електрозварювання, матеріалознавства тощо. Імена М.М. Боголюбова, Ю.О. Митропольського, Г.М. Савіна, В.М. Глушкова, B.C. Михалєвича, Г.С. Писаренка, Є.О, і B.C. Пагонів, І.М. Францевича, М.К. Янгеля, O.K. Антонова, С.І. Пекара, М.Г. Холодного відомі в усьому світі.

Попри успіхи в науковому житті впродовж 50-70-х pp. десятки тисяч людей все ще жили в антисанітарних умовах – у підвалах, спорудах баракового типу тощо, не кажучи вже про переповнені комунальні квартири. Тому завданням міської влади було розгорнути масове житлове будівництво. З 1957 у Києві почався перехід від споруджений окремих будинків у різних частинах міста до будівництва великих житлових масивів з культурно-побутовими комплексами.