Давньоруський монастир другої половини XI ст. Заснований (ігуменом Києво-Печерського монастиря Стефаном) на Клові, за 2 км на північний захід від Печерського монастиря (між сучасними вулицями Шовковичною, Орлика та Богомольця). Вперше згадується літописом під 1096. Його собор присвячено Богородиці Влахернській. Виявлений П.П. . Толочком в 1963. Археологічними дослідженнями 1-І. Мовчана та В.О. Харламова, здійсненими в 1974-75, з’ясовано його планування, архітектурні та конструктивні особливості. Це була велика квадратна в плані споруда розмірами 33×33 м без апсид. На відміну від більшості давньоруських кам’яних будівель для цього собору було викопано не стрічкові фундаменти, а суцільний котлован під фундаменти, ущільнений забитими в материк дерев’яними кілочками.
Собор являв собою п’ятинефний храм, оточений з трьох боків широкими галереями. Центральне ядро споруди – восьмистовпний хрещатобанний храм розмірами 22×13 м (без апсид), оточений вузькими внутрішніми галереями. Баня спиралася на чотири стовпи малого підбанного простору. Розписаний у техніці фрески. За своєю складною архітектурою собор виділяється серед більшості давньоруських храмів. Складність планування дозволяє висувати різні варіанти його реконструкцій. Він містив цілий комплекс різноманітних приміщень, чим нагадував монастирі Візантії та Західної Європи. В соборі виявлено поховання в саркофагах, в тому числі князя Давида Ігоревича 1112. Собор, імовірно, зруйновано після монгольської навали 1240 і остаточно розібрано на будівельні матеріали у XV ст. ченцями Печерського монастиря. Район навколо собору є заповідною археологічною територією.