З кінця літа 1937 протягом року в Україні заарештовано всіх членів Політбюро, Оргбюро та Секретаріату ЦК КП(б)У, за винятком одного Г. Петрове з,кого (але не його синів). Після ліквідації М. Єжова така ж доля спіткала й організатора масових репресій в Україні попередніх років В. Балицького. З 102 членів українського ЦК, обраних на ХНІ з’їзді КП(б)У, живими залишилися тільки троє. Заарештовані були всі 17 членів українського уряду, всі секретарі обкомів України, включаючи новопризначених у 1938. Терор пройшов по всіх республіканських установах, які вже містилися в Києві, місцевим радам, промисловим підприємствам.
М. Бондаренко, що став головою Радпаркому України після самогубства П, Любченка, був заарештований через два місяці після свого призначення, після чого республіка взагалі певний час не мала голови уряду. Але і спадкоємець М. Бондаренка, призначений наприкінці 1937, був заарештований вже в лютому 1938. Головою уряду став Д. Коротченко. В січні 1938 нарешті знято з посади першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора (незабаром заарештований і страчений) і його місце зайняв М. Хрущов. Українська компартія (а в її складі на той час вже були практично всі керівні працівники та фахівці країни) репресіями 1937-38 була винищена фізично. Загинула і значна кількість діячів науки, освіти та мистецтва. Знищено більшість членів Спілки письменників, інших творчих спілок. Знищувалися не просто окремі люди, а цілі установи з їх працівниками. Тисячі закатованих на смерть людей з підвалів будинків, які належали установами НКВС’, вивозилися вночі вантажівками в місця їх таємного масового поховання. Місця для них обиралися переважно за околицями тоді ще малозаселеної лівобережної частини міста. Одно з них 1988 відкрито у Биківнянському лісі під Києвом.
На початку 30-х pp. влада більшовиків в Україні зміцнилася настільки, що постало питання про доцільність перенесення столиці України з Харкова до Києва. В січні 1934 XII з’їзд КП(б)У прийняв відповідну постанову. Переїзд партійних та урядових установ було призначено на осінь того ж року. Рішення перенесення столиці України до Києва з усіх боків було правильним. Але воно відразу ж призвело до страшної трагедії. Відповідно до плану перебудови міста почалось брутальне знищення безцінних історико-архітектурних пам’яток. Одним з перших постраждав Михайлівський Золотоверхий собор. Приводом для його знищення став план спорудження навколо Михайлівської площі Урядового центру. 1936 славетний храм висаджено в повітря.