Історична місцевість у північній частині Києва, входить до складу Шевченківського району. Тут відомі поодинокі археологічні знахідки давніх культур, зокрема 1928 знайдено скарб римських монет III ст., на вул. Овруцькій – кушанську монету царя Канішки (І-II ст.), могутнього володаря центрально-азійської імперії. Скоріше за все, ця місцевість, що стояла на старому шляху з Києва на Дорогожичі та Сирець (принаймні з часів Київської Русі) і була пов’язана з селами у заплаві р. Либідь та Подолом через дорогу, що проходила вздовж Глибочиці, почала заселятися на початку XIX ст. Вперше як Лукояні-вка згадується 1820, в 1824 документи називають її київським передмістям Лук’янівкою. Пізніші перекази пов’язували назву місцевості з іменами старости Подільського швецького цеху (цехмайстра) Лук’яна Олександровича, який оселився тут 1845 і мав великі земельні ділянки, або з власником хутора І. Лукашенком, чиї нащадки мешкали тут у другій половині XIX ст., можливо і на початку XIX ст. В такому разі цілком імовірно, що від хутора, який здавна належав родині Лук’яненків, і походить назва цієї місцевості.
Чисельність її населення значно збільшилася в 1845, коли після великої повіні сюди переселилася частина мешканців Подолу. Тоді тут починає складатися сучасна система вулиць, забудова яких здійснювалася за регулярним планом. Вони під назвою "Новоспроектовані квартали" чітко позначені на плані міста 1855. В наступне десятиліття чисельність мешканців Л. та пов’язаної з нею Татарки швидко зростає. В середині XIX ст. тут виникає Лук’янівське кладовище. У 1863 на Л. збудовано ‘тюремний замок, який з того часу став основним місцем утримання в’язнів у Києві. Серед відомих людей, які в ньому побували, були революційні діячі, народники та соціал-демократи М.І. Кібальчич, 1.В. Бохановський, Л.Г. Дейч, Я.В. Стефанович, СМ. Богомолець (мати майбутнього академіка О.О. Богомольця, який тут народився), Ю.Д. Мельников, А.В. Луначарський, М.С. Урицький, М.Є. Бауман, М.М. Литвинов, О.Г. Шліхтер, сестра і брат В.І. Леніна – А.І. Єлізарова-Ул’янова та Д.І. Ул’янов, видатний філософ М.О. Бердяев та ін. Через камери Лук’-янівської тюрми пройшли тисячі жертв політичних репресій радянських часів.
У 1869 більшість місцевих вулиць Л. отримали свої історичні назви іііердичівськ.і, овруцька, Мак.фінська тощо). На початку XX ст. на кошти, заповідані Києву підприємцем М.П. Дегтярьовим, неподалік від тюрми постали корпуси названої на його честь великої богадельні. Відтак і вулиця, що до того називалася Старо-Житомирською поштовою дорогою, дістала назву Дегтярівської. З центральною частиною міста Л. зв’язувала Львівська вулиця (див. Артема вулиця). У 1897 її трасою прокладено трамвайну колію. Ще раніше (1895) трамвайна колія зв’язала Л. з Сирецьки-ми військовими таборами починає діяти трамвайне депо. В цей час Л. перетворюється на промислову околицю Києва, тут відкриваються такі потужні промислові підприємства, як машинобудівний завод Млошевського (пізніша назва – ім. Артема), Кабельний завод та ін.
Відповідно поширюються діяльність соціал-демократів та робітничий страйковий і революційний рух. Одним з їх перших лідерів був Ю.Д. Мельников, який, працюючи електриком, з 1891 вів пропаганду, а 1893 організував нелегальний соціал-демократичиий "Лук-‘янівський клуб", що діяв впродовж трьох років під виглядом школи-майстерні в приміщенні будинку (не зберігся) по вул. Дорогожицькій, 15 (переіменованій у 20-х pp. XX ст. на вул. Мельникова). З 1897 в цьому районі знаходився заснований товариством тверезості Лук’янівський народний будинок (вул. Дегтярівська, 5), який 1902 перейшов у збудовану дія нього за проектом архітектора М.Г. Артинова двоповерхову в псевдоросійському стилі будівлю з залом на 600 місць. В ньому виступали різні творчі колективи, зокрема "Молодий театр", учні музично-драматичної школи Лисенка, з 1910 в ньому почали демонструватися кінофільми. Наприкінці 20-х pp. XX ст. будівлю передано профспілковій організації розташованого поруч трамвайного депо і вона дістала назву "Клубу трамвай-ників", а після Великої Вітчизняної війни – Будинку культури трамвайно-тролейбусного управління. В 1913 на Л. М.Ф. Кащенка заклав Акліматизаційний сад.
Наприкінці XIX – на початку XX ст. на Л. (вул. Овруцька, 16, будинок не зберігся) певний час мешкали письменниця Олена Пчілка і її донька Леся Українка, революціонер Ю.Д. Мельников, художник О.О, Мурашко, композитор М.Д. Леонтович, письменник К.Г. Пау-стовський та письменниця ОД. Форш, біолог М.Ф. Кащенко та ін. За радянських часів Л. розвивалася передусім як промисловий та житловий район, забудований багатоповерховими будинками. її головними магістралями були і залишаються вул. Мельнікова та Деггярів-ська (у післявоєнні десятиліття мала назву Пархомеп-ка), які сходяться на Лук’янівській площі – великому торговельному центру і транспортному вузлу.