Одна з центральних площ міста, якою закінчуються Велика Житомирська вулиця та Ярославів Вал і від якої починаються Артема вулиця та Воровського вулиця. Тут розташовано Національний університет театру, кіно та телебачення, Будинок художника та неподалік Академія образотворчого мистецтва та архітектури. Однак район Л. п. мірою зберіг і свою найдавнішу функцію – одного з провідних торговельних центрів міста. Таким він був не тільки в останні два століття та у давньоруський час, коли називався Копиревим кінцем, але й у перші століття нашої ери. Саме тут найчастіше зустрічаються багаті скарби римських монет.
Сліди сталого життя в районі Л. п. і прилеглих до неї місцях відносяться ще до часів поширення на території Середнього Подніпров’я трипільської культури. У районі Києва її матеріали датуються IV тис. до н.е. Тут, на краю лесової тераси? вздовж Киянівського провулку досліджено трипільські житла. В них, крім кісток тварин, знайдено фрагменти кераміки, кам’яних знарядь праці і характерних для трипільської культури жіночих статуеток. Подібні матеріали відомі і на сусідніх висотах в історичній частині міста (на Замковій та Старокиївській горах та на Кудрявці), а також в інших частинах Києва (Кирилівські висоти, Пирогов тощо). Тривало життя на цих висотах і в наступні епохи.
Особливо важливе значення в житті протокиївського вузла поселень район Л. п. набуває з рубежу ер, коли в Середньому Подніпров’ї і прилеглих до нього територій Поділля, Волині, Полісся, Подесення і Верхнего Подніпров’я мешкали давньослов’янські племена, що залишили пам’ятники зарубинецької культури. Сліди її поселень в межах сучасного Києва виявлено в багатьох місцях, зокрема на його південних (район Хотова з Ходосівкою, Чапаївкою та Підгірця-ми) та північних (Оболоні.) околицях і на горах у його історичному центрі – на Л, п., Замковій та Старо-київській горах, а також на Лук’янівці, Татарці та Юрковиці з Лисою горою, у районі Кирилівських висот, на Сирці тощо. В одних випадках, як на Замковій горі, це були городища, укріплені ропами і валами з частоколом, в інших – відкриті поселення (Оболонь). Чи мало оборонні споруди поселення в районі Л. п., не з’ясовано. Але багатство його мешканців у перші століття н.е. дозволяє припускати, що якісь заходи для свого захисту вони вживали.
На території Киева, особливо в районах його історичних висот і на Подолі, відома безліч знахідок окремих римських монет і численні скарби, які складалися переважно з монет і коштовних речей античного виробництва. Найбагатіші скарби знайдено саме в районі Л. п. Один з них, вагою до пуда виявлено в середині 70-х pp. XIX ст. під час закладання фундаментів бань біля Сінного базару. На жаль, його відразу було розкрадено будівельниками та ін. випадковими людьми. З речей великого, але також розпорошеного скарбу, виявленого напередодні Першої світової війни на вул. Некрасівській, 16, до вчених потрапив розкішний медальйон римського імператора Луї ця Вера. Ці й інші матеріали дозволяють припускати про значні цінності, якими володіли торговці, що мешкали в районі сучасної Л. п.
Торговельне поселення тут стало складатися з межі ер. Сюди з боку Подолу, від пристані на Почайні вздовж Глибочиці, а потім по Вознесенському узвозу (нині вул. Смирнова-Ласточкіна) легко було піднятися до гори, де нині стоїть будівля Академії образотворчого мистецтва та архітектури. Звідси, повернувши ліворуч, подорожани потрапляли до поселень на плато Старокиївської гори, а праворуч, трасою сучасної вул. Артема, починався торговельний шлях на захід. У давньоруський час район Л. п. назвався Копиревим кінцем. Тут перехрещувалися караванні шляхи, що з’єднували Західну Європу і Центральну Азію з Прикаспієм та Балтійський басейн з візантійським Причорномор’ям ("шлях з варит у греки"). В епоху хазарського панування в степах Східної Європи важливу роль тут виконували торговці іудейського віросповідання – євреї та хазари, які прийняли іудаїзм. У Києві іудейська присутність простежується з першої половини X ст. Київська громада іудеїв мала змішаний етнічний склад і включала як власне євреїв, так і хазар. Наявність у місті іудейської громади дозволяє припустити функціонування синагоги, яка могла міститися саме в районі Л. п.
Наприкінці X – на початку XI ст. тут відбувалися значні бойові дії. Так, у літописній статті 980 при розповіді про наступ князя Володимира на Київ, який утримувався його братом Ярополком, відзначається, що той побудував укріплення на Дорогожичах. Причиною тому була наявність вже тоді в районі Л. п. могутньої системи оборони (виявлена під час археологічних розкопок 1979-80). Вона захищала Старокиївське плато з заходу і проходила від Кожум’яцького яру (див. Гончарі та Кожум’яки) до обривів під вул. Ярославів Вал у місці її перетину з Гончара Олеся вулицею. Очевидно, ці укріплення в районі Л. п. споруджено після печенізького нападу 969, про який йдеться в літописній статті 968. Черговий потужний напад печенігів відбувся у 1017. До цього часу, починаючи з правління Володимира, в місті вже було проведено значні фортифікаційні роботи, які намітили контури града Ярослава. Його центром став Софійський собор, біля якого перетиналися дві головні міські вулиці. Одна вела з півночі на південь, інша -‘ з заходу на схід, з’єднуючи райони сучасних Л. п. і Незалежності майдану по напрямку сучасних вул. Стрітенської та Софійської.
Володимир не встиг завершити розгорнуті ним будівельні роботи, він помер улітку 1015. Боротьба за владу розпочалася між Ярославом і Святополком, який привів на Русь "печенігів без числа". Події, що розгорнулися, спричинили спустошення кварталів у районі Л. п. Тому за часів Ярослава тут проведено великі будівельні роботи, зокрема фортифікаційні, внаслідок чого Верхній Київ дістав надійну оборону з північно-західного боку. Брамою, що вела з Копирева кінця до граду Ярослава, називалася Жидівською. Вона знаходилася в східній частині сучасної Л. п., очевидно там, де нині сходяться вулиці Велика Житомирська, Стрітенська та Рейтарська. У літописі ворота вперше згадуються в статті 1146 у зв’язку з бойовими діями навколо міста між князями Ізяславом Мстиславичем та Ігорем Ольговичем. Наступна згадка про них відноситься до 1151 і пов’язана з боротьбою за місто між Ізяславом, який закріпився у Києві, та його дядьком Юрієм Довгоруким, що прагнув оволодіти ним. Бачив район Л. п. і вибухи народного гніву, спрямованого проти бояр і лихварів 1113. Тоді, після смерті великого князя Святополка Ізяславича, кияни пішли громити двори ненависних їм вельмож, насамперед тисяцького Путяти Вишатича, будинок якого знаходився в районі Л. п.
В роки правління Володимира Мономаха і його старшого сина Мстислава давній Київ досяг свого максимального розквіту. До цього часу (перша третина XII ст.) можна віднести основні роботи з формування комплексу будівель Копирева кінця з його лінією укріплень. Фортифікаційні споруди охопили район Л. п. з прилеглою територією загальною площею бл. 40 га. Від Копирева кінця ворота виходили у бік р. Глибочиці і далі на Поділ та в напрямку до Лук’янівки і Дорогожичів.
Після спустошення Києва монголо-татарськими полчищами в грудні 1240 район Л. п. на багато століть втрачає міський вигляд. Під час відновлення оборонних споруд по лінії валів града Ярослава у другій половині XVII ст. ворота та укріплення на Л. п. було також відновлено. Далі вбік Лук’янівки тягнулися, як зазначено на складеному 1695 І. Ушаконим плані міста, "бояраки в лісі". В другій чверті XVIII ст. район Л. п. стає частиною передміського села Кудрявець. За планом міста 1799 вони вже розбито на вуличні квартали і забудовано одноповерховими будиночками.
Сучасна траса вулиці накреслена генеральним планом Києва, затвердженим 1837. У середині XIX ст. Львівські ворота, що втратили оборонне значення, було знесено і на їх місці почав формуватися ансамблі, сучасної Л. (тоді вона називалася Житомирською). В другій половині XIX – на початку XX ст. район Л. п. мав переважно комерційну спрямованість, збережену значною мірою і в наші дні. На місці давнього базару 1873 споруджено Сінний ринок. Від нього площа і дістала свою дореволюційну назву – Сінна. Згодом у цьому районі з’явилися навчальні заклади. В 1898 на Вознесенському спуску завершено спорудження будинку Київської духовної семінарії, в якому, після її закриття в 1924 розмістився Київський художній інститут. З протилежного боку Л. п., на початку вул. Ярославів Вал, у 1905-1907 побудовано будинок для Економічної школи. Згодом тут розмістився Київський інститут театрального мистецтва. На початку 70-х pp. XX ст. на Л. п., яка 1969 отримала сучасну назву, зведено найвищий у місті на той час будинок Міністерства торгівлі, а невдовзі, на протилежному боці площі – Будинок художника і будинок для академіків ПАН України з книгарнею. Ці будівлі завершили її сучасний ансамбль.