(Вул. Г. Сковороди, 12). Церкву св. Миколая Чудотворця, за переказом, поставлено на березі річки Почайна поряд з тим місцем, де нібито втопилася дитина, яку пізніше знайдено живою перед знаменитою іконою св. Миколая Мокрого у Софійському соборі. Перше документальне свідчення про дерев’яну церкву міститься у люстрації Києва 1552. її священик згадується у 1613. В 1677 коштом київського війта Ждана Тадрини, замість згорілої, споруджено нову. Сучасну кам’яну церкву зведено у 1772-75 міським архітектором І. Григоровичем-Барським на протилежному боці від дерев’яної. Певний час співіснували, поки Г/99 не згоріла. Споруда стоїть під певним кутом до сучасної вул, Г. Сковороди, оскільки відбиває стародавнє планування Подолу, яке існувало до пожежі 1811. Зодчий надав споруді багатьох самобутніх рис, зокрема оригінальне оздоблення барабана бані, де на подвійні колони коринфського ордера замість карнизу спирається ряд напівкруглих архівольтів. Церкву споруджено у вигляді високої хрещатої в плані вежі, увінчаної банею. До коротких рамен хреста з чотирьох боків прилягають низькі апсиди, зі сходу додано ще два кутові приміщення, на фасадах – ліплені капітелі коринфського ордера. Форма бані змінена після пожежі 1811. Новий стінопис виконано 1837 під керівництвом художника Сипельника. В церкві є іконостас у стилі класицизму. В 1971-72 живопис реставровано.
Церковна громада користувалася церквою до 1938, коли змушена була саморозпуститися, 1941 службу поновлено, але по війні храм закрили і використовували як склад кіноплівок, після реставрації – як концертний зал. З 90-х pp. XX ст. М. Н. ц. – діючий храм Української автокефальної православної церкви.
Дзвіницю збудовано західній частині церковної садиби у 1861-1863 архітектором Михайлом Іконниковим майже впритул до головного храму. Вона орієнтована вздовж сучасної вулиці, тому стоїть під певним кутом до церкви. Прямокутний в плані невеликий перший ярус з теплою церквою увінчаний високою наметовою дзвіницею з заходу. Двопохилий дах над вівтарною частиною мас. невелику цибулясту баню у псевдо-російському стилі. Разом з тим у споруді є також пізньо-класицистичні форми. Через підвальне приміщення тепла церква сполучається з основним храмом. Між ними існувала дерев’яна капличка, яку знесли наприкінці 1981 р.