Повстання в Петрограді

Повстання в Петрограді

27 жовтня на об’єднаному засіданні Рад робітничих і солдатських депутаті в, орієнтованих на більшовиків, прийнято рішення про підтримку повстання в Петрограді та організацію нового, більшовицького, Військово-революційного комітету і передачу йому всієї влади в Києві. Спираючись на червоногвардійські загони робітників заводу "Арсенал" та деякі військові частини (всього до 6,6 тис. чоловік), цей ревком на чолі з Л. Пятаковим, Я. Гамарником, В. Затонським та іншими зайняв Марийський палац і розпочав активну підготовку збройного повстання. Але більш досвідчені військові з Штабу округу випередили більшовиків і 28 жовтня оточили палац та заарештували ревком. Офіцери й козаки хотіли на місці розправитися з більшовицькими ватажками, але делегація Центральної Ради, що встигла прибути на місце подій, спромоглася їх звільнити.

Вранці наступного дня більшовицькі сили невдало атакували Штаб округу. Вірні йому підрозділи перенесли бойові дії на Печерськ, оточивши корпуси заводу "Арсенал". Проте розміщені на Печерську орієнтовані на більшовиків військові частини підтримали червоногвардійців і протягом 29 жовтня відкинули юнкерів від заводу. Наступного дня бої стали ще запеклішими. Вирішальну роль мали відіграти сили, вірні Центральній Раді, яких загалом у Києві налічувалося близько 18 тис, приблизно стільки, скільки більшовицьких та підпорядкованих Штабу округу разом узятих.

З жовтня штаб Київського військового округу і комісар Тимчасового уряду в Києві прийняли умови миру, запропоновані Центральною Радою. Вони припиняли збройний опір, і їм надавалася можливість без перешкод залишити місто, чим вони і скористалися ближчими днями. Незабаром українські частини роззброїли більшовицькі загони.

Після цих бурхливих подій Центральною Радою 7 листопада оприлюднено НІ універсал. Основним в ньому було проголошення Української Народної Республіки (УНР) як автономної складової частини майбутньої демократичної Російської федерації в межах Київщини, Поділля, Волині, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини і Таврії (без Криму), а також скасування приватної власності на землю та її соціалізація.