Справу вирішили саме ці години, оскільки представники коаліції до того заявляли, що в разі падіння Києва вони не погодяться па підписання угоди.
18 лютого о 12 годині дня німецькі та австро-угорські війська за домовленістю з Центральною Радою розпочали наступ по всій лінії Східного фронту. Більшовики навіть не намагалися чинити опір і, уникаючи боїв, почали спішно відходити на схід. І березня, коли більшовицький уряд залишав Київ, передові українські загони зайняли Свягошин. Наступного дня вранці вони під командуванням К. Прісовського та С. Петлюри беї бою ввійшли в Київ. З березня до Києва вступили німецькі частини.
З появою німців у місті припинилися пограбування й насильства. Почали працювати театри, сінема, ресторани, крамниці та магазини. Звільнивши Україну від більшовиків, німецька сторона виконала свої зобов’язання і наполягала на тому, щоб і Центральна Рада виконала свої щодо поставок продовольства. Але щодня німці переконувалися, що вона не контролює ситуацію в країні, не здатна керувати нею, неспроможна забезпечити обіцяні поставки. З цього розпочався спочатку прихований, а наприкінці квітня 1918 цілком відвертий конфлікт між німецькою стороною та есерівським урядом Центральної Ради. В телеграмах німецького посла в Києві до Міністерства закордонних справ Німеччини від 18 та 19 квітня констатувалося, що в Україні "партій, здатних керувати, нема; теперішній уряд не має сил і не користується авторитетом; в країні всюди, де нема наших багнетів, панує хаос". Долю Центральної Ради було вирішено. На цей час вищі представники Німеччини і Австро-Угорщини вже були поінформовані щодо перевороту, який готував протягом останнього місця П.П. Скоропадський, і схвально поставилися до цього.
29 квітня відбулося останнє засідання Центральної Ради. На ньому ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки та обрано її першим президентом М.С. Грушевського. Всі розуміли, що то була виключно символічна акція. Десь після обіду, ще до того, як військовий відділ сил П.П. Скоропадського наблизився до будинку колишнього Педагогічного музею, члени Центральної Ради розійшлися. М.С. Грушевський перейшов до казарми галицьких "січових стрільців" під їх охорону, але незабаром всім стало зрозуміло, що жодних арештів та переслідувань членів Центральної Ради нова влада здійснювати не збирається, і він як приватна особа оселився у віллі "Виноградний сад" поблизу Києва (сучасний масив Виноградар).