Велика Житомирська вулиця

Велика  Житомирська вулиця

Одна з центральних вулиць міста, що простягається від Михайлівської площі до Львівської площі. Сформувалася приблизно на початку XI ст. під час спорудження града Ярослава вздовж траси, яка вела від Софійської брами града Володимира через район Львівської площі на Дорогожичі. В давньоруські часи закінчувалася біля Жидівської брами Копирева кіпця. Вздовж неї стояли садиби найважливіших боярських родин міста (двори Гліба, Коснячки. Брячеслава, Путяти, Бориса Коломановича, Ратші), які під час заворушень, що відбувалися в місті (вересень 1068, квітень 1113 та ін.), зазнавали погромів від розлючених киян.

З північного боку над стрімкими схилами в бік Подолу тяглися оборонні споруди – вали з дерев’яними стінами. Під ними, навпроти гори Дитинка, стояла споруджена у XII ст. церква. Попри суцільне спустошення в 1240 Верхнього міста військами хана Батия як шлях на Дорогожичі (і далі на Львів) продовжувала функціонувати впродовж наступних століть. У XV – першій половині XVII ст. вздовж неї розташовувалися окремі хутори. Як вулиця відроджується в другій половині XVII ст., коли після введення до Києва московського гарнізону було відновлено давньоруські брами (зокрема Львівська на місці колишньої Жидівської), вали і рови Верхнього міста. Населена місцевість навколо неї в кінці XVII ст. звалася Волоською слободою, що тягнулася вздовж Львівського шляху. Після ТОГО, як біля Львівської брами 1795 влаштовано Житомирську заставу, вулиця отримала назву Житомирської, з 1869 – Великої Житомирської (на відміну від Малої Житомирської, яка з’єднувала Володимирський проїзд між Софійською та Михайлівською площами з теперішнім майданом Незалежності).

У 1858-61 на початку В. Ж. в., фасадом на Михайлівську площу, за проектом архітектора О.В. Беретіі, зведено будинок родини Ейсмапів, у якому в 1873 розмістилося Перше реальне училищі». На протилежному боці вулиці, в кварталі між Михайлівською площею та Володимирською вулицею, в 1854-57 у стилі пізнього класицизму споруджено будівлі комплексу Присутственных місць з пожежною станцією і каланчею на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської (архітектори І.В. Штром, К. Скаржинський, М.С. Іконніков). На протилежному боці цих вулиць, навпроти пожежної вежі, невдовзі збудовано спочатку двоповерховий (після перебудови 1949 – чотириповерховий будинок із однією з старіших в місті аптекою – "старокиївською" (№ 6/11). В ньому в 1891 – 96 жив художній керівник спорудженим Володимирського собору, мистецтвознавець А.В. Прахов. Поруч на початку XX ст. зведено в стилі модерн шестиповерховий будинок з флігілем (№ 6-а), в якому в 1()-х pp. XX ст. проживала письменниця З.П. Тулуб, а в 1919- 20 – композитор і хоровий диригент К.П. Стеценко.

Відрізок В. Ж. в. від ЇЇ перехрестя з вул. Володимирською до Львівської площі наприкінці XIX – на початку XX ст. забудовується переважно респектабельними багатоповерховими житловими будинками з магазинами на перших поверхах. В кінці XIX ст. зведено чотириповерховий будинок № 24, в якому на початку XX ст. мешкав Є.О. Патон, та особняк № 28, який належав М.Ф. Мерінгу, потім відомому колекціонеру графу М.Ф. Собанському. В ньому з 1928 містився Інститут мікробіології та епідеміології ВУАН, першим директором якого був академік Д.К.

Заболотний президент ВУАН у 1928-29. У 1895-1903 з використанням в декорі елементів російської архітектури XVII-XVIII ст., за проектом архітектора Є.Ф. Єрмакова споруджено чотириповерховий будинок (№ 9) Київського православного релігійно-просвітницького товариства, в якому в 1903-20 працював останній ректор Київської духовної академії, відомий богослов Д.І. Богдашевський. Тривалий час тут містився створений 1956 Державний науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування (нині – Держбуд України). Відомими діячами культури, які тут проживали, відрізняється споруджений у 1910- 11 будинок на розі з вул. Володимирською (№ 8/14). Меморіальні дошки на ньому свідчать, що в післявоєнні десятиліття його мешканцями були народні артисти A.M. Бучма і Ю.В. Шумський, народні художники М.П. Глущенко, І.В. Касіян Та М.Г. Лисенко. Серед житлових будинків початку XX ст. вирізняється розташована поруч шестиповерхова споруда (№ 8-а, 1912, архітектор М.П, Бобрусов), оформлена в стилі романської і готичної архітектури з використанням рельєфних рослинних орнаментів і масок. В ньому проживав відомий агрохімік і фізіолог рослин О.І. Душочкін. Історико-архітектурне значення має і споруджений на розі з вул. Стрілецькою в стилі конструктивізму чотириповерховий будинок № 17/2, в якому у 1930-61 жили київський архітектор П.Ф. Альошин та актриса Л.М. Гаккебуш.