Київ - столиця незалежної України
  • 02.01.2019
    Київська Русь

    Київська Русь — державне утворення слов’ян, яке існувало з IX до XIII століття на території, що охоплювала в часи найбільшої могутності територію від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів’їв...
    [Читать далее]

  • 02.01.2019
    Кий, Щек, Хорив та сестра їх Либідь (приблизно 5 ст. н.е)

    Згідно «Повісті временних літ» Нестора Літописця, Кий, Щек та Хорив були головами полянських родів. Троє братів побудували місто і нарекли його на честь старшого брата. [Читать далее]
    [Читать далее]

  • 02.01.2019
    Київ, столиця України

    Київ — столиця України, головний політичний, соціально-економічний, транспортний та науковий центр країни. Є окремою адміністративно-територіальною одиницею, не входить до складу Київської області. В Києві знаходяться...
    [Читать далее]

Последние публикации

Вивчення народного фольклору й національної мови

Вивчення  народного фольклору й національної мови

Особливу увагу українські гуманітарії приділяли вивченню народного фольклору й національної мови, яскравим прикладом чого є "Історичні пісні українського народу" В. Антоновича та М. Драгоманова. Питання української мови висвітлювали в своїх працях також такі вчені, як П. Житецький, К. Михальчук, А. Кримський, В. Науменко. Найтісніше з лінгвістикою пов’язано українське літературознавство. Наслідками цих студій стали такі узагальнюючі праці, як "Нариси з історії української літератури XVII-XVIII ст." М. Петрова, "Історія українського С. Єфремова, а пізніше шеститомна "Історія української літератури" М.С. Грушевського.

У Києві працювали такі видатні економісти й суспільствознавці, як М. Зібер і М. Туган-Барановський, історик українського права М. Василенко, вчені-юристи М. Владимирський-Буданов, М. Іванишев, О. Кістяківський та ін. їх здобутки та певні поступки царського уряду в національно-мовному питанні уможливили розпочати 1907 в університеті викладання історії української літератури професорами А. Лободою та В. Перетнем, але з посиленням реакції ці курси було відмінено.

Водночас предметом вітчизняної суспільно-гуманітарної науки не були виключно українознавчі дисципліни, а також історія й культура інших, як європейських, так і східних народів. Перш за все необхідно згадати видатного фахівця з античної історії, перекладача давньогрецьких авторів (Геродота, Страбона, Полібія та ін.) Ф. Міщенка. Саме у київський період свого життя І. Анненський почав працю над перекладами трагедій Свріпіда. Вагомий внесок у розвиток вітчизняної історичної науки зробив професор університету, член Старої громади І. Лучицький. Основні його наукові інтереси були зосереджені на історії Західної Європи. Особливо слід згадати фундаментальні орієнталістичиі праці сходознавця світового рівня А. Кримського, зокрема такі, видані вже на початку XX ст., як тритомна "Історія арабів та арабської літератури, світської і духовної", тритомна "Історія Персії, її літератури та дервіської теософії", двотомна "Історія Туреччини та її літератури".

/>

Комментарии запрещены.