Основною соціальною верствою, на яку розраховував спертися П.П. Скоропадський, було міцне селянство, котре він сподівався перетворити на козацтво, повернувши його до власних історичних коренів. Тому встановлення своєї тимчасової диктатури він пов’язував з планованим у Києві Всеукраїнським з’їздом хліборобів-власників, настроєних рішуче проти соціально-економічного курсу Центральної Ради. В останні дні квітня до Києва почали з’їжджатися делегати з’їзду, який відкрився 29 квітня 1918 в приміщенні Київського цирку П. Крутикова на вул. Миколаївській. У промовах делегати висловлювали рішуче незадоволення соціалістичними експериментами Центральної Ради і вимагали поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державності в формі історичного гетьманату. Одностайно обраний гетьманом України П.П. Скоропадський взяв слово і виголосив політичну програму. Біля Софійського собору новообраного гетьмана, делегатів з’їзду і киян, що приєдналися до них, урочисто зустріло духовенство з архієпископом Никодимом, було відслужено молебен. Про зміну влади населення Києва було офіційно повідомлено того ж дня “Грамотою до всього українського народу” та “Законом про тимчасовий державний устрій України”.
2 травня 1918 до Києва прибув відомий земський діяч з Полтави Ф. Лизогуб, який погодився виконувати обов’язки голови Ради Міністрів, тобто фактично вже сформований М.П. Василенком Кабінет. П.П. Скоропадський і його прихильники мали цілком конкретну програму розбудови Української держави. Найважливішим в ній було найскоріше розв’язання соціально-економічних проблем. З цією метою новий уряд вжив рішучих заходів для відновлення прав приватної власності та вільного підприємництва.
15-18 травня 1918 у Києві відбувся з’їзд представників промисловості, торгівлі, фінансів та сільського господарства (“Протофіс”). З’їзд висловив підтримку гетьманському уряду і готовність сприяти утворенню нового державного, громадського та економічного ладу в Україні. Вдалося налагодити грошовий обіг і сформувати державний бюджет. Українська валюта стала стабільною. Вже влітку налагодився нормальний залізничний рух. Відносний громадський порядок і бурхливе відродження підприємництва сприяли тому, що життя в Києві почало входити в нормальне русло. Проте певні події не давали мешканцям міста забути, яка небезпека може їх очікувати у майбутньому. В травні киян вразили вибухи на південній околиці міста, коли в повітря було висаджено військові склади па Звіринці. Але такі прикрі події траплялися зрідка. Частішими були повідомлення про гастролі, виступи, концерти, презентації. Після відновлення залізничного руху та відкриття дипломатичних представництв (українського в Москві й більшовицького в Києві) з півночі до Києва, рятуючись від свавілля, репресій та голоду, попрямувала значна кількість людей різного соціального стану, майнової приналежності, освіти, фаху і переконань. На вулицях було надзвичайно жваво, відкривалися десятки нових кав’ярень, кабаре, ігорних клубів.