Новий курс М.С. Горбачова спочатку мало торкався життя Києва, де при збереженні влади В.В. Щербицького в суспільно-політичному житті майже нічого не змінювалося. Проте вибух ядерного реактора на ЧАЕС 26 квітня 1986 виразно позначився на долі мешканців міста. Влада приховувала масштаби і наслідки Чорнобильськії катастрофи. Київ було переповнено суперечливими, часом фантастичними чутками. З місця подій поверталися люди з великими дозами отриманої радіації. Почалася масова втеча з Києва жінок з дітьми. Брехлива, безглузда і безпорадна поведінка влади в ті дні остаточно дискредитувала и в очах навіть аполітичної частини киян.
Водночас під тиском світової громадськості горбачовське керівництво змушено було піти на звільнення багатьох політв’язнів. їх повернення сприяло відновленню в Києві роботи правозахисних організацій, які за нових умов значно розширювали поле своєї діяльності. На початку 1988 "Українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод" перетворено на "Українську Гельсінську спілку". її ідейний розвиток і діяльність значною мірою враховували досягнення народно-визвольних рухів прибалтійських республік ("народних фронтів"). 7 липня Спілка оприлюднила "Декларацію принципів", яка містила вимоги перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав, передання влади демократично обраним радам, державність української мови, створення республіканських військових формувань, звільнення всіх по літв’язнів, легалізацію діяльності Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков. 26 квітня 1988, в другу річницю Чорнобильської катастрофи, в Києві відбулася перша несанкціонована екологічна демонстрація, опозиційна до влади. її розігнала міліція і дехто з її учасників зазнав нетривалого арешту.
Все це готувало Грунт для розгортання діяльності "Народного руху України за перебудову", ідею створення якого висунула восени 1988 київська інтелігенція, здебільшого з гуманітарних інститутів АН УРСР та Спілки письменників України.