Зборівський мирний договір

Зборівський мирний договір

Проте війна не вщухала. В кінці травня 1649 Б. Хмельницький спрямував основні сили на Волинь і оточив фортецю Збараж, тоді як завдянням VI. Кричовського було прикривати Україну і безпосередньо Київ з боку Великого князівства Литовського, де для удару по козацькій державі вже було зібрано війська під командуванням коронного гетьмана Я. Радзивіла. У важких боях під Лоєвим Київський полк з іншими доданими до нього українськими силами виконав своє завдання, але зазнав важких втрат, пораненого М. Кричевського під час бою було захоплено в полон.

8 серпня 1649 П. Хмельницький уклав і королем Зборівський мирний договір, за яким Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств з її полковим устроєм, як він склався у перший рік Визвольної війни, набувала статусу автономної козачої держави на чолі з гетьманом. У Києві відновлювалося перебування польського воєводи з гарнізоном, але на цю посаду був призначений вже згадуваний православний аристократ, схильний до компромісів з козачою стороною А. Кисіль. З цього часу в топонімії Києва за горою, де стояв замок – резиденція воєводи, на тривалий час закріпилася наша Києелівка. Взимку її в багатьох місцях Поділля і Правобережжя почалися збройні сутички. Напруженість у Києві сягнула межі, тому А. Кисіль вирішив за краще залишити місто.

Зважаючи на неминучість польсько-литовського вторгнення, Б. Хмельницький, залучивши на свій бік кримських татар з ханом Іслам-Гіреєм III, у травні 1651 виступив на Волинь. Водночас з урахуванням загрози з боку Я. Радзивіла гетьман вислав Київський полк з допоміжними частинами в район Чорнобиля. Впродовж кількох тижнів киянам вдавалося стримувати переважаючі сили ворога на підступах до переправи через р. Прип’ять біля села Бабичі. Між тим 18 червня 1651 основні українські сили через зраду кримського хана зазнали важкої поразки під Берестечком. 26 червня південніше Гомеля переважаючі литовські сили завдали поразки козакам Чернігівського полку і, не повертаючи в бік Чернігова, межиріччям Дніпра і Десни рушили до переправи біля Вишгорода. За таких умов утримувати позиції в пониззях Прип’яті не мало сенсу і частини Київського полку на чолі з А. Ждановичем відступили на захист міста.