Історична місцевість в сучасному Голосіївському районі в південній частині Києва (також Сталінка, оскільки з другої половини 20-х до початку 60-х pp. XX ст. становила центральну частину Сталінського району, переіменованого після викриття "культу особи" Сталіна на Московський). Відома як село Деміївка на річці Либідь з 1840. До того ж, з пізнього середньовіччя ця місцевість звалася Либідською землею і належала Михайлівському Золотоверхому монастирю, який отримав її від княгині Ірини і право на яку за ним закріплено 1576. З середини XIX ст. село Хотївської волості. її економічне піднесення в другій половині XIX ст. зумовлено бурхливим розвитком цукрової промисловості та прокладанням через Київ залізниці, яка з’єднала його з Москвою та Одесою. В 1868 на Д. споруджено потужний цукрорафінадний завод, пізніше відомий як кондитерська фабрика "Валентин Єфимов" (за радянських часів – "Карла Маркса", тепер – Київська кондитерська фабрика). Розвивалися й інші, переважно цукрорафінадні підприємства. Важливу роль в її житті відігравала залізнична станція "Київ-П" (тепер "Київ – Московський"). З часом Д. зі звичайного села перетворилася на робітниче передмістя Києва, де в 1914 вже була 41 вулиця. До складу Києва Д. ввійшла 1918 як Деміївський район, що як окрема складова міста проіснувала до 1921. Впродовж 1958-80 Д. зазнала кардинальної реконструкції, внаслідок якої стара переважно одноповерхова забудова поступилася багатоповерховим житловим будинкам. В 1957-61 тут споруджено міський автовокзал (архітектори А.М. Милецький, І.М. Мельник, Е.А. Більський) з цікавими мозаїчними керамічними панно (художники В.В. Мельниченко, А.Ф. Рибачук).