Головна вертикальна домінанта центру Подолу (Контрактова пл., 2-6). В 1738 київські греки отримали дозвіл на заснування церкви зі школою, де служба велася б грецькою мовою. Громада придбала у купця Астаматіоса Стіматі одну з його садиб, розташовану на ринковому майдані, і переробила житлову будівлю на каплицю. Вони своїм коштом утримували синайських священиків, які приїхали до Києва для відправлення служб у новоствореній церкві, та інший церковний притч, У 1739-41 на місці каплиці збудовано муровану церкву св. Катерини, організовано грецьке братство та школу. В 1747 Синод дозволив київській грецькій общині іменуватися монастирем з підпорядкуванням Київському митрополиту. В 1757 міським архітектором І.Г. Григоровичем-Барським споруджено дерев’яні на кам’яному фундаменті келії та першу монастирську дзвіницю.
З 1786 монастир перебував під юрисдикцією безпосередньо Синайської гори, звідки призначалися сюди архімандрити. Імператриця Катерина II передала у власність монастиря споруди скасованого Петропавлівського монастиря (вул. Микільсько-Притицька). Стара садиба залишилася у власності монастиря. За новим статутом треки не повинні були звітувати перед російською церковною владою про свої прибутки за умови, що частка прибутків піде на допомогу православним монастирям у мусульманських країнах.
Пожежа 1811 знищила більшість будівель в обох садибах монастиря, неушкодженою лишилася тільки Катерининська церква. За відсутністю грецьких "кадрів" його було укомплектовано місцевими священнослужителями. Єдиним греком у монастирі був сам архімандрит. У 1828 Петропавлівську садибу у монастиря відібрали для розміщення в ній духовної семінарії. Монастир повернули на старе місце на Контрактову пл., де 1857 збудовано двоповерхову дзвіницю та корпус келій. У 1912 архітектор В. Ейснер збудував п’ятиповерховий прибутковий будинок, а поруч у 1914 спорудив нову дзвіницю у вигляді двоповерхового будинку з високою вежею. Нові споруди осіли, і склепіння старої Катерининської церкви розкололося; 1929 її розібрали, 1930 зняли вежу з дзвонами.
У 1914 на місці старої дзвіниці 1837 архітектора Людвіка Станзані зведено нову струнку високу дзвіницю у неокласичному стилі. Вона складалася з двоповерхової споруди, яка мала арковий проїзд та теплу церкву. По її центральній осі встановлено високу вежу для дзвонів, яка завершується високою банею з хрестом. Протягом 20-х pp. XX ст. нижній двоповерховий ярус використовувався як приміщення контрактових ярмарків, торговельного музею та інституту. В 1930 вежу дзвіниці розібрано. У нижньому ярусі містилося промислове підприємство. Нині приміщення колишнього монастиря займає київське управління Національного банку України, 1996 воно їх відреставрувало та відбудувало вежу з позолоченими банею та шпилем (за проектом Ю. Дмитрієвича). Дзвіниця відіграє значну роль у формуванні силуету Контрактової площі та всього центру Подолу. При ній діє грецька громада св. Катерини на чолі з архімандритом.