Київ - столиця незалежної України
  • 13.08.2017
    Політична боротьба

    Політична боротьба на міському рівні впродовж 90-х pp. визначалася своїм драматизмом. У березні 1992 головою Київської міськдержадміністрації та представником Президента України в Києві став колишній голова Подільської...
    [Читать далее]

  • 13.08.2017
    Дзвіниця Дальніх печер

    Одна з найкращих барокових споруд XVIII ст. Закладена 1752, завершена у 1761. Будівельними роботами керував С.Д. Ковнір, автором проекту, імовірно, був П. Неєлов. Має 41 м у висоту; колись на ній висіло 9 дзвонів. Композицію споруди...
    [Читать далее]

  • 09.08.2017
    Інститутська вулиця

    Знаходиться в Липках і простягається від Хрещатика та Незалежності майдану, до Кловського узвозу. В давнину тут проходив Іванівський шлях від Лядської брами на південь, з’єднуючи старий Верхній Київ з Кловом і Печерськом....
    [Читать далее]

Последние публикации
Визначні пам'ятки Києва
Последние публикации

Фрунзе вулиця

Фрунзе вулиця

Транспортна магістраль вздовж Подолу та Куренівки. Проходить від Ярославської вулиці до Білицької. Первісно — шлях до Кирилівського монастиря під північно-східним схилом Щекавиці та Юрковиці, відомий з XVII ст. Частина вулиці з давньою забудовою в межах старовинної огорожі Подолу до початку XIX ст. називалася Царекостянтинівською: на ній містився храм св. Костянтина та Єлени (1734, не зберігся) та при ньому мурований корпус у стилі українського бароко із дзвіницею і Димитріївською церквою (архітектор І.Г. Григорович-Барський, 1757, зберігся нижній ярус — тепер будівля № 8/6). Пізніше частина вулиці до Куренівки називалася Плоскою вул. (проходила через Плоску поліцейську частину Києва), в 1869 дістала назву Кирилівської (раніше так називалася паралелі,па магістраль, що ії того ж року перейменовано на Костянтипівську вулицю). З 1935 носить ім’я героя Громадянської війни М.В. Фрунзе. Наприкінці 30-х pp. XX ст. до неї приєднано колишню Куренівську вул. з Петропавлівською площею (нині площа Фрунзе) та частину Вишгородської вул.

Відомості про людські поселення в місцевості, що прилягає до вулиці, сягають доби палеоліту; в глибині садибі № 59-61 було досліджено Кирилівську стоянку. У районі садиби № 51 ще у XVII ст. існувала дерев’яна Микільська церква, біля неї заснували жіночий монастир, який називали також Йорданським. М.В. Зак-ревський у своїй праці "Опис Києва" навів переказ про прочанина, який був у Палестині та упустив у річку Йордань срібний коряк, а потім приїхав до Києва і знайшов свою пропажу в колодязі біля згаданої Микільської церкви. Наприкінці XVIII ст. монастир розформовано, тут залишилися дві дерев’яні церкви, одна з яких згоріла, а іншу у 60-80-х pp. XIX ст. замінили на цегляний парафіяльний храм на ім’я св. Димитрія Мироточивого (зруйнований у 30-х pp. XX ст., приблизно на його погості міститься нотна фабрика).

В другій половині XIX-XX ст. на значному підгірному відрізку вулиці склалася промислова зона. Зокрема, на терені садиби № 35 діяли цегельня та пивний завод Ріхерта, тут домінує виробничий корпус із виразним опорядженням у стилі модерн, збудований у 1908 за проектом М.М. Казанського (нині — завод солодових екстрактів). У садибі № 41 зберігся виробничий корпус ливарні підприємців Дехтярьових 40-х pp. XIX ст. в 1872-73 поряд з ним споруджено будівлі пивного заводу акціонерного товариства (архітектор В.М. Ніколаєв). Дільницю № 82 займав сірниковий завод Кузнецова (нині — AT "Київський меблевий комбінат"), > садибі V 102 містині я цементний завод "Фор", заснований 1897, його перші корпуси зводив архітектор В.В. Городецький, який замовляв продукцію заводу для виготовлення скульптур до своїх будівель (тепер — завод азбоцементних виробів, забудову оновлено). Крім того, в цій частині вулиці коштом підприємця-благодійника Й.М. Зайцева було засновано безкоштовну хірургічну лікарню (лікарняний корпус — будинок № 61, архітектор К.Ф. Шіман, 1897), 1911 поряд з ним син засновника М.Й. Зайцев спорудив притулок для старих з єврейською молитовнею (будинок № 63, архітектор Е.П. Брадтман). Тепер приміщення закладу Зайцевих використовує підприємство "Фармак".

На початку вулиці збереглися окремі житлові будівлі доби історизму та модерну на зразок особняку № 11 (1889, спершу завершувався мансардою, перебудовано згодом на повний поверх). Будинок № 9 — оригінальна споруда професійного навчального закладу (архітектори О.І. Малиновський, A.M. Мілець-кий, 1949-50), стилізована під давньоруську та українську народну архітектуру.

До вулиці Фрунзе віднесено комплекс Кирилівської лікарні з Кирилівською церквою (№ 103). Заключний відрізок вулиці, що проходить Куренівкою, майже цілком забудований за радянської доби. Виняток тут становить тільки будинок № 164 — корпус колишнього Народного училища ім. С.Ф. Грушевського (тепер освітній центр). Заклад було засновано на пожертву педагога С.Ф. Грушевського за сприяння його сина, українського історика і державного діяча М.С. Грушевського. Училищна будівля зводилася у 1910-11 (архітектори В.Г. Кричевський, Е.П. Брадтман), її опоряджено в стилістиці українського модерну. На місці сучасного виробничого корпусу (№ 160) стояла парафіяльна Куренівська Петропавлівська церква (архітектор М.М. Казанський, 1903-1905; за радянської доби позбавлена завершень, знесена 1987). До забудови вулиці включено стадіон "Спартак" (№ 105) та комплекс трамвайного депо ім. Л.Б. Красіна (№ 132; підприємство значно постраждало від Куренівської катастрофи 1961 — затоплення місцевості будівельним глиняним розчином). Зелену зону вулиці складають Куренівський парк та великий сквер на площі Фрунзе.

/>

Комментарии запрещены.