Київ - столиця незалежної України
  • 02.01.2019
    Київська Русь

    Київська Русь — державне утворення слов’ян, яке існувало з IX до XIII століття на території, що охоплювала в часи найбільшої могутності територію від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів’їв...
    [Читать далее]

  • 02.01.2019
    Кий, Щек, Хорив та сестра їх Либідь (приблизно 5 ст. н.е)

    Згідно «Повісті временних літ» Нестора Літописця, Кий, Щек та Хорив були головами полянських родів. Троє братів побудували місто і нарекли його на честь старшого брата. [Читать далее]
    [Читать далее]

  • 02.01.2019
    Київ, столиця України

    Київ — столиця України, головний політичний, соціально-економічний, транспортний та науковий центр країни. Є окремою адміністративно-територіальною одиницею, не входить до складу Київської області. В Києві знаходяться...
    [Читать далее]

Последние публикации

Ірининська церква

Ірининська  церква

Храм XI ст., що знаходився в північній частині митрополичого саду садиби Софійського монастиря (майже на розі Георгіївського пров. та вул. Стрілецької). Виявлений 1731 під час будівництва монастирського муру. При ге обстеження, фіксації та опису його руїн не було зроблено. В цей же час їх остаточно розібрано на будівельний матеріал. Під час будівництва в 1909 будинку № 6 по вул. Стрілецькій рештки споруди виявили знову. їх дослідив відомий фахівець з архітектурної археології з Петербурга Д.В. Мілеєв. Він розкопав фундаментні рови церкви, в яких тільки в кількох місцях збереглися шматки фундаментів та частково нижні ряди кладки стін з плінфи. Залишки храму було розкопано майже повністю (крім частини його північної стіни).

Це була триапсидна церква з південною та північною галереями, всередині північно-західного кутового членування знаходився круглий стовп башти зі сходами на хори. Зовні стіни розчленовувалися плоскими лопатками. Фундаменти храму були стрічкові, складені з валунів дикого каменю на цем’янковому розчині. Дно фундаментних ровів зміцнювали дерев’яними кілками, над якими клали дерев’яні колоди-лежні, що заливалися вапняковим розчином. Підлога складалася з керамічних полив’яних плиток різної форми та кольору. В центральній частині церкви плитки знаходились на спеціальній підготовці з вапнякової заливки, під якою містився шар битої плінфи. В бокових нефах плитки лежали на шарах глиняної підмазки. Довжина церкви — близько 26 м, ширина — майже така сама.

Виявлено чимало фрагментів фрескового розпису, кубиків смальти від мозаїк, голосників. У храмі та біля нього виявлено багато давніх поховань як у дерев’яних домовинах, так і в саркофагах з плінфи. В одному з останніх дно було вистелено керамічними полив’яними плиткам и. Знайдено також фрагмент мармурового саркофага. За плінфою ці саркофаги датуються XII-ХНІ ст. До середнього членування південного фасаду підходила якась прибудова, де виявлено два поховання, одне з яких у саркофазі з плінфи. Ця прибудова (Імовірно, притвор) залишилась недослідженою. Північніше північної апсиди виявлено добудовану додаткову апсиду. За стратиграфією церква руйнувалася протягом довгого часу — XIII-XVII ст. Остаточно розібрана у XVIII ст.

За плануванням, будівельними прийомами та матеріалами пам’ятка відноситься до часу Ярослава Мудрого (однотипна з Георгіївською церквою та храмом на вул. Володимирській). Історики кінця XVIII — початку XIX ст. справедливо вважали цю будівлю церквою св. Ірини. Проте після розкриття церкви XI ст. на вул. Володимирській, яка безпідставно дістала від К.А. Лохвицького назву "Ірининської", в історіографії настала плутанина. Закладка церкви мала відбуватися до смерті дружини Ярослава Мудрого княгині Ірини в 1050.

/>

Комментарии запрещены.