Історична місцевість у північній частині Києва в Подільському районі, північніше історичного Подолу, східніше Сирця та південніше Пріорки. Місцевість, попри постійну загрозу затоплення весняними повінями, було заселено з античних часів, про що свідчать знахідки речей і уламків кераміки того часу та римських монет перших століть нашої ери. В давньоруські часи, мабуть, і раніше значна частина сучасної К. являла собою відоме з літописів Дорогожицьке болото, між яким та Кирилівськими висотами трасою сучасної вул. Фрунзе проходила стратегічно важлива дорога на Вишгород і Чернігів, а пізніше також до Межигірського монастиря. Тому в цій місцевості і в давньоруські часи, і наступні століття, зокрема при наступі на Київ військ польського короля Я. Радзивілла влітку 1651, розгорталися жорстокі бої. В 1630 К.- передміське село, яке налічувало 200 хат.
З середини XVII ст. тут розташовувалися курені казацької залоги Києвського полку, звідки й пішла назва місцевості. Поступово казаки та київські міщани почали зводити тут свої садиби і місцевість перетворилася в один з приміських районів городництва та садівництва, який у XVIII ст. знаходився під юрисдикцією київського магістрату. В 1834 К. офіційно ввійшла до складу Києва, після чого її забудова набула систематичного характеру відповідно до планів розвитку міста. В другій половині XIX – на початку XX ст. тут з’являються численні промислові підприємства (цукрові, цегельні, шкіряні та ін.) і селище набуває вигляду робітничого передмістя, який у цілому зберігається до початку 60-х pp. 13 березня 1961 р. на К. відбулася жахлива трагедія. Внаслідок прориву насипу, який перекривав гирло Бабиного яру, талі води з густим мулом обрушилися на житлові споруди і трамвайне депо, внаслідок чого загинули сотні людей. Після цього К. зазнала суцільної реконструкції і в цілому набула сучасного вигляду, забудованого переважно промисловими підприємствами та багатоповерховими житловими будинками,