Історична підвищена місцевість в центрі Києва, в південній частині Старокиївського плато. Назва походить від заснованого тут на початку XII ст. Михайлівського Золотоверхого монастиря, її круті схили обриваються в бік Дніпра (де під її мисом – Володимирською гіркою, проходить Володимирський узвіз), Хрещатика і Незалежності майдану. В старі часи з півночі вона обмежувалась яром, на місці якого тепер Михайлівська площа.
Сліди життя на М. г., як і на сусідніх висотах, простежуються з глибин тисячоліть, Так, по вул. Трьохсвятительській, 9 було знайдено скарб бронзового віку, що містив п’ять мідних речей: обручеподібну діадему, місяцеподібну підвіску і три скроневі кільця. Аналогічні вироби відомі в Центральній Європі і датуються II тис. до н.е. На М. г. в давні часи знаходилося язичеське святилище. Для освячення цього місця митрополит Михайло (за різними версіями сучасник, Володимира Святославича або Аскольда) поставив на ній, над яром, дерев’яну церкву на честь архістратига Михаїла.
За археологічними даними, цю місцевість в роки правління Володимира Святославича та Ярослава Мудрого вже було заселено. Являючи собою важкодоступну гору, що круто обривалася в бік Хрещатого яру, заплави Дніпра і глибокого яру на місці сучасної Михайлівської площі, вона вже в XI ст. була захищена з боку Старокиївської гори могутньою оборонною системою Володимира града і Ярослава града. Продовжуючи фортифікаційні роботи батька і діда, Ізяслав Ярославич, який успадкував великокнязівський престол 1054, розгорнув великі будівельні роботи по облаштуванню М. г. Він заснував тут Димитрівський монастир на честь свого небесного патрона св. Димитрія Солунського, збудувавши при ньому присвячену йому кам’яну церкву. Справу цього князя продовжив його син великий князь Святоиолк Ізясла-вич, що прийняв владу 1093. Його небесним патроном був архістратит Михаїл. При ньому 1108 на цій горі засновано Михайлівський Золотоверхий монастир і у 1108-13 збудовано Михайлівський Золотоверхий собор. У результаті М. г. стала місцем шанування двох сакральних патронів християнського воїнства – архангела Михаїла і Димитрія Солунського, а названі храми – місцем поховання багатьох представників великокнязівського дому. У Димитрівському соборі поховали Ярополка (старшого) померлого 1087, сина Ізяслава Ярославича, а в Михайлівському – померлого в 1113 його будівничого великого князя Святополка Ізяславича з дружиною Варварою. Завдяки їй у Михайлівському Золотоверхому соборі особливо вшановувалася св. великомучениця Варвара, частина мощів якої знаходилися у цьому храмі.
Культ архістратита Михаїла набув у Києві особливого поширення. Згодом архангел став вважатися небесним заступником міста, що відбилося на його гербі. Впродовж другої половини XI – початку XII ст. М. г. з розташованими на ній Димитріївським та Михайлівським монастирями оточено фортифікаційними спорудами. Муровані споруди на ній зводилися впродовж всього XII ст. Як і інші частини давнього Києва, храми, монастирі і житлові квартали М. г. зазнали жорстокого розграбування в грудні 1240 після захоплення міста монголо-татарськими військами.
Про історію Михайлівського Золотоверхого монастиря і М. г. протягом трьох століть після навали військ Батия мало що відомо, Але служби в ньому проводилися і він періодично ремонтувався. Протягом усього XVI ст. спостерігається його неухильний підйом. Обитель стала настільки потужною, що разом з Києво-Печерською лаврою після Брестського церковного собору 1596 змогла відстояти себе під намірів уніатів захопити її. Навіть указ короля Сигізмунда III від 15 вересня 1612 про перехід монастиря під юрисдикцію уніатського митрополита не було виконано, і М. г. позмінно залишалася оплотом православ’я у верхній частині Києва, До того ж оскільки Софія Київська в той час знаходилася під уніатами, місцем перебування митрополита став Михайлівський Золотоверхий монастир, а М. г. впродовж наступного десятиліття була центром православного життя в межах всієї Річі Посполитой, всіх українських та білоруських земель. Разом з іншими православними церквами і монастирями Києва храми на М. г., передусім Михайлівський собор, були жорстоко розграбовані влітку 1651 військами литовського гетьмана Я. Радзивіла. Проте невдовзі звичне чернече життя на горі було відновлено.
З введенням у Київ, згідно з Переяслівською угодою 1654, московського гарнізону оборонні споруди давнього Києва було швидко відновлено і М. г., як і весь Верхній Київ, набула належного захисту. На її схилі, в бік Лядської брами, в другій половині XVII ст. споруджуються житлові будинки і комори, функціонує шинок. Авторитет Михайлівського Золотоверхого монастиря зріс з обранням у 1655 його ігуменом відомого церковного діяча і письменника Сафоновича Феодосія. При ньому Михайлівський собор та інші церковні споруди на М. г. було капітально відремонтовано. Наступного разу Михайлівський Золотоверхий собор відремонтовано і пишно декоровано в стилі українського бароко при гетьманстві І. Мазепи. В подальші роки на М. г. при монастирі було споруджено кам’яні монастирська трапезна церква Іоанна Богослова (1713) та дзвінниця. Останні значні роботи в монастирі проведено 1746 його архімандритом Модестом. У результаті собор був перебудований і набув вигляду, в якому відомий у наступні часи. Сам монастир почав обноситися кам’яною стіною, спорудження тривало до 1775. Вона охопила значну частину М. г. У XVIII ст. М. г. відвідували, починаючи з Петра І (якого вона цікавила з військової точки зору), російські самодержці, зокрема в 1744 імператриця Єлизавета Петрівна, що залишила собору перстень з великим діамантом під час свого перебування у Києві 1787, вшанувала своїм візитом Михайлівський Золотоверхий монастир і Катерина II, яка подарувала престолу св. Варвари золоту лампаду з діамантами.
У XIX ст. традиційний вигляд М. г. значно змінився. Над її південним схилом у 1817-42 споруджено католицький Олександрівський костьол, а на Володи-мирській гірці 1853 встановлено Володимиру пам’ятник. Неподалік від костьолу 1900 в спеціально збудованому для цього приміщенні встановлено панораму "Голгофа" (автори – австрійські художники Пікен-гейм, Крюгер і Фрош, створили її для віденської виставки 1892). На ній зображено розп’яття Іісуса Христа на горі Голгофі на широкому панорамному тлі Ієрусалима та його околиць. В кінці XIX – на початку XX ст. повернуті в бік Дніпра схили М. г. перетворили на паркову зону, а на (Трьохсвятительській, Костьольній та Михайлівській) вулицях з’явилися муровані кількаповерхові будинки, виконані переважно в еклектичному стилі, а подекуди і в стилі модерн.
Середина 30-х pp. XX ст. принесла М. г. страшні руйнування. Було знищено собор і дзвінницю, закрито Михайлівський Золотоверхий монастир, зруйновано приміщення панорами "Голгофа", а сама вона була передана до антирелігійного музею Києво-Печерської лаври, де зникла під час Великої Вітчизняної війни. її доля залишається і досі невідомою. Чергової руйнації ансамбль М. г. зазнав у 70-х pp. XX ст. Тоді біля її підніжжя з боку Європейської площі зруйновано будинок готелю "Європейський" середини XIX ст. та розкарьожено південний схил Володимирської гірки, щоб звести приміщення Музею В.1. Леніна. Тепер в цій споруді розміщується палац мистецтв "Український дім". У 90-х pp. XX ст. повернуто римсько-католицькій громаді міста будинок Олександрівського костьолу. Було відбудовано собор і дзвінниця Михайлівського Золотоверхого монастиря, деякі інші його споруди, а в самій цій давній обітелі почало відроджуватися церковне життя.