Київ - столиця незалежної України
  • 17.03.2015
    Грузовые перевозки по Украине

    Для развития любой экономики страны, как и мира в целом, все более актуальным становится вопрос перемещения грузов. Организация и процесс доставки груза в пункт назначения, называется перевозкой грузов, или грузоперевозки. Важным...
    [Читать далее]

  • 01.07.2014
    Как забронировать гостиницу в Киеве?

    Если путешествуя по миру, вы решили отдать свое предпочтение Киеву, то вам нужно определиться в какой гостинице вы остановитесь, для этого воспользуйтесь бронированием гостиницы. Бронирование гостиниц сэкономит ваше время,...
    [Читать далее]

  • 13.04.2014
    Політична боротьба

    Політична боротьба на міському рівні впродовж 90-х pp. визначалася своїм драматизмом. У березні 1992 головою Київської міськдержадміністрації та представником Президента України в Києві став колишній голова Подільської...
    [Читать далее]

Последние публикации
Визначні пам'ятки Києва

Незалежності майдан

Незалежності  майдан

Центральна площа Києва, яка перетинається Хрещатиком. В північній частині до неї підходять вулиці Костьольна, Михайлівська, Мала Житомирська, Софійська, Бориса Грінченка та провулок Тараса Шевченка, з півдня – вулиці Інститутська та архітектора Городецького. В давні часи це було болотяне місце, куди стікалися струмки з пагорбів Старокиївського плато та Михайлівської гори і звідки витікала річечка Хрещатик, яка, протікаючи Хрещатим яром, впадала у р. Либідь. Воно, як і весь яр, у X ст. називалося Перевісищем. За часів Ярослава Мудрого було завершено спорудження системи оборонних валів, стін і ровів навколо Верхнього Києва (див. град Ярослава). Одна з її найвідповідальніших ділянок проходила від Золотих воріт над крутим схилом Хрещатого яру, трохи нижче пул. Малопідваль-ної, до району Н. м. Сюди ж з боку Михайлівської гори, приблизно по лінії вул. Костьольної, спускався також інший вал. У місці їх з’єднання, де сходилося кілька древніх вулиць, було споруджено .Лядську браму. Від неї йшли шляхи в бік князівського села Берестова і Печерського монастиря та до Клова і сіл у заплаві р. Либідь. Саме тут на початку грудня 1240 відбулися найзапекліші бої між військами хана Батия і киянами, що обороняли місто. Батий здійснив гри штурми, які було відбито. Дочекавшись заморозків, що скували струмки і болотисту місцевість у районі сучасного Хрещатика, він підвів стінобитні машини до Лядської брами, менш потужної, ніж Золоті ворота. Облогові знаряддя працювали безупинно, В ніч на 5 грудня ворота було зруйновано, після чого переважаюче за чисельністю монголо-татарське військо, переборюючи опір киян, оволоділо Верхнім містом.

У часи перебування Києва в складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої міське життя протікало головним чином на Подолі, і район Н. м. на кілька століть втратив істотне значення. Але через нього, як і раніше, проходив старий Іванівський шлях, від Верхнього Києва на Печерськ. Становище принципово змінилося в 1654, коли, згідно з Переяслівськими домовленостями між Богданом Хмельницьким і урядом царя Олексія Михайловича, до Києва введено Московський гарнізон. Оборонні споруди було швидко відновлено, і на місці колишньої Лядської брами постала нова – Печорська. Територія, яка прилягала до неї, дістала назву Печерського міста. Біля Печерської брами стояли армійські хати, а трохи вище під валом – великий шинок, що належав Михайлівському монастирю, а також гетьманські комори. Основна територія Печерського містечка була забудована дерев’яними міщанськими садибами, що тяглися вздовж вуличок, з яких згодом утворилися сучасні вулиці Малопідвальна, Іринінська, Софійська, Мала Житомирська, Михайлівська, Костьольна, а також провулки Михайлівський і Тараса Шевченка.

Інтенсивне життя в районі Н. м. за межами міських укріплень і Хрещатика почалося з першої чверті XIX ст. після того, як київським міським архітектором А.1. Меленським складено у 1784-86 план міської забудови. Назва місцевості "Козине болото" побутувало у XVIII – на початку XIX ст., коли в 30-х pp. на цьому місці облаштовано міську площу, яка дістала назву Хрещатицької. У 1833 Печерську браму, яка втратила фортифікаційне значення, розібрано. На пагорбах, що підніма міся над Хрещатіпїм-, по площею, в другій чверті XIX ст. постали споруджені в стилі пізнього класицизму будівлі Олександрівського костьолу та Інституту шляхетних дівчат, а в середині 50-х pp.- Присутстве-них місць, що зайняли весь квартал між Софійською і Михайлівською площами. Усі ці монументальні будівлі добре проглядалися з Хрещатицької площі, на якій діяв базар, а найзначнішою спорудою був заклад по виготовленню штучних мінеральних вод, що знаходився на місці сучасного Головпоштамту.

На цей час Хрещатицька площа вже була оточена переважно цегляними двоповерховими будівлями, серед яких (на місці сучасного Будинку профспілок) вирізнялася велика триповерхова будівля дворянського губернського зібрання, споруджена 1851 за проектом архітектора О.В. Беретті (знесена у 70-х pp. XX ст.). Наступною великою спорудою на Хрещатицькій площі став будинок Міської думи, зведений 1876 за проектом архітектора О.Я. Шілле. Ця будівля стала архітектурною домінантою площі, яка перетворилася на центральний майдан Києва та осередок його ділового життя і отримала назву Думської. Крім громадських та інших закладів і установ, тут деякий час працювала Рисувальна школа Мурашка. В кінці XIX – на початку XX ст. на Хрещатику та вулицях, що підходили до неї, інтенсивно зводилися багатоповерхові будинки (в дусі еклектизму, потім у стилі модерн, в останні роки перед Першою світовою війною – неокласицизму), в яких розміщувалися біржа, банки, фешенебельні магазини, ресторани і кафе, різноманітні ателье, видавництва й редакції газет тощо. А над Думською площею на пагорбі, де тепер стоїть готель "Україна", на початку 10-х pp. XX ст. збудовано величезний 12-поверховий прибутковий будинок Гінзбурга – найбільша споруда в Києві дореволюційної пори.

У перші два десятиліття XX ст. Думська площа перетворилася на центральну арену громадсько-політичних подій в Києві. Пік революційних заворушень тут припав на жовтень 1905, коли багато міст Російської імперії, у тому числі і Київ, були охоплені Всеросійським політичним страйком, що супроводжувався масовими мітингами і демонстраціями. Це (мусило імператора Миколу II 17 жовтня 1905 видати маніфест, який гарантував громадянам Росії демократичні права і свободи. Вранці наступного дня, коли текст царського маніфесту був оголошений, юрби демонстрантів вийшли на вулиці Києва і почали прямувати до Думської площі. Перед будинком Думи був організований грандіозний мітинг, на якому лунали антиурядові промови і заклики. Збуджені демонстранти заповнили будинок Думи і запальні промови стали лунати з її балкона, До площі було стягнути частино поліції та війська. З натовпу в їх бік пролунали постріли, на що військові відповіли кількома залпами. Юрба в паніці розсіялася.

Знову в центрі революційних пристрастей Хрещатик і Думська площа опинилися після Лютневої революції 1917. Кульмінацією стала грандіозна маніфестація 18 березня, в якій брало участь понад 100 тисяч чоловік. Під червоними (революційними) і жовто-блакитними (національними) прапорами йшли всі демократичні сили міста – студенти, робітники, солдати, службовці. У цей день на Думській площі було знято поставлений там перед початком Першої світової війни пам’ятник П.А. Столипіну, російському прем’єр-міністру, вбитому в київському Міському театрі в 1911 терористом Д. Багровим. На цьому мітингу вже обраний головою Української Центральної Ради М.С. Гру-шевський виголосив палку промову, в якій закликав боротися за автономію України. Громадсько-політичне піднесення весни та літа 1917 невдовзі змінилося запеклою боротьбою між різними політичними силами та трагічними реаліями Громадянської війни. Думська площа здебільшого була в їх епіцентрі. Навесні – влітку 1919 (Думську площу було перейменовано на Радянську) приміщення колишніх дворянських зборів займала більшовицька комендатура, очолювана в лютому М.О. Щорсом. З червня 1920 у будинку Думи містилися Київські обком та міськком КП(б)У, невдовзі на ньому було встановлено велику червону п’ятикутну зірку, а перед ним 1922 – пам’ятник К. Марксу. Площа звалася Радянською, а з 1935 – Калініна, в цілому вона зберігала свій дореволюційний вигляд.

Але потужні вибухи 24 вересня 1941 та спричинена ними велика пожежа, яка охопила весь Хрещатик і прилеглі вулиці, вщент зруйнували її ансамбль. Відбудована впродовж 50-х pp. XX ст. вона позбулася старого вигляду. Будинок Думи відбудовано не було, стиль будинку Головпоштамту контрастував з виглядом будинку колишніх дворянських зборів, корпус готелю "Москва" (нині "Україна") ніяк не міг конкурувати з величчю будинку Гінзбурга, на місці якого він постав. У 1976-77 проведено масштабну реконструкцію площі, яка після цього стала називатися площею Жовтневої революції. На місці зруйнованого будинку дворянських зборів 1978 постав будинок Укрпрофради. На площі влаштовано великий фонтан, а на її південній стороні, перед готелем "Москва", 1977 на честь 60-річчя Великого Жовтня встановлено гігантську скульптурну групу у вигляді гранітного пілона (18,4 м) із гранітною постаттю Леніна (8,9 м) і бронзовими фігурами представників революційного народу. Після цього, аж до демонтажу цього пам’ятника в 1992, вигляд майдану (на той час типового ансамблю пізньої радянської доби з притаманною їй схильністю до гігантоманії) майже не змінювався.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х pp. XX ст. площа опинилася в центрі бурхливих громадсько-політичних подій. В роки горбачовської "перебудови" тут регулярно збиралися мітинги демократичної громадськості міста. Важливу роль в розвитку політичних подій у Києві відіграла організована восени 1990 студентськими активістами, які орієнтувалися на лідерів "Народного Руху", масова студентська акція на цій центральній площі столиці. Молоді люди, що вимагали розпуску Верховної Ради УРСР і проведення нових виборів, відставки Голови Ради Міністрів України В.А. Масола, проходження військової служби жителями республіки тільки на її території тощо, розбили наметовий табір між проїзною частиною Хрещатика і монументом Жовтневої революції, частина з них оголосила голодування. Влада була змушена частково задовольнити ви моїй протестуючих. Знову кияни виходили на центральну площу міста в дні серпневого 1991 року путчу. 24 серпня ближче до опівночі, після того, як у залі засідань Верховної Ради депутати переважною більшістю голосів проголосували за незалежність України, колона демонстрантів рушила вниз по вул. Кірова (тепер – вул. М. Грушевського) до Хрещатика і на майдані відбувся стихійний мітинг на підтримку цього акту. Невдовзі площа отримала сушену назву. Напередодні святкувань 10-ї річниці незалежності України Н. м. зазнав чергової реконструкції. Громадськість міста оцінила наслідки цих перетворень неоднозначно.

В кінці листопада – на початку грудня 2004 майдан Незалежності став епіцентром громадської непокори, спричиненої масштабною фальсифікацією виборів Президента України, внаслідок якої 24 листопада Центральною виборчою комісією переможцем у другому турі був проголошений кандидат від влади, прем’єр-міністр України В.Ф. Янукович. Опозиція на чолі з кандидатом у Президента України В.А. Ющенком, що переміг у першому турі, незважаючи також на фальшування волевиявлення виборців, того ж дня влаштувала на майдані мітиш’, який протягом наступних 14 днів ставав все масовішим, налічуючи подекуди до 300-400 тисяч мітингуючих. Він сколихнув всю Україну, в ньому брали участь приїжджі з усіх її куточків.

Мітинг на майдані Незалежності набув широкого розголосу в суспільстві, перерісши у протистояння народу і влади, проти її свавілля, брехні і нахабства, та ініціював так звану помаранчеву революцію. В результаті 3 грудня Верховний суд України скасував результати виборів другого туру Президента України як такі, що пройшли з масовими порушеннями, і призначив на 26 грудня переголосування, під час якого перемогу здобув В.А. Ющенко. Фактор майдану відіграв історичну роль у становленні громадянського суспільства в Україні та перетворення її народу в націю. Події па майдані Незалежності стали вагомим кроком на шляху України до демократичної держави.

/>

Читайте так же:

    Комментарии запрещены.