В 1737 киян виведено з підпорядкування адміністрації Гетьманщини окремим привілеєм, який гарантував старі норми міського самоврядування. Цей привілей підтверджено в 1743, після приходу до влади Єлізавети Петрівни. Місто, зберігаючи автономію у вирішенні внутрішніх справ, розвивалося під наглядом генерал-губернаторів. Місцем їх перебування була Печерська фортеця. На її території наприкінці 20-х – на початку 30-х pp. відремонтовано і розширено фортифікаційні лінії, збудовано казарми на три полки, губернську канцелярію та гауптвахту. Ще в 1715 у Печерській фортеці відкрито аптеку для обслуговування місцевого гарнізону. На Подолі у 1728 Й. Гейгером (Гретером), який отримав на те спеціальний урядовий патент, відкрито першу міську аптеку. Поблизу від неї, на схилах Андріївської гори, почали вирощувати різноманіттю лікарське зілля. В кінці XVIII ст. на цьому місті створено Аптекарський сад.
За часи правління Анни Іоанівни заходами російського військового командування в Києві проведено великі фортифікаційні роботи, що було викликано новою, 1735-39 російсько-турецькою війною. Все Середнє Подніпров’я страждало від татарських наїздів, що загрожували і самому Києву, який перетворився на основну базу постачання діючої у Північному Причорномор’ї російської армії. Нею командував генерал-фельдмаршал фон Мініх, який 1736 віддав наказ здійснити оновлення і розширення київських укріплень. Навколо Верхнього міста (за державний рахунок) та Подолу (на кошти міщан) було створено єдину систему нових укріплень з валами (ретраншементами), ровами, баштами та блокгаузами. Відповідні роботи проводилися і на Печерську.
1731 ознаменувався появою в місті двох видатних людей, які сприяли оновленню і прикрашенню міста: Р. Заборовського, який повернувся до Києва в сані архієпископа Київського (у 1743 його висвячено на митрополита Київського) та архітектора Й. Шоделя, який разом з київськими зодчими С. Ковніром та І. Григоровичем-Барським, а також великим митцем 15.IS. Растреллі здійснив спорудження найкращих барокових будівель Києва XVIII ст.