(Підземний Київ) – підземні антропогенні комплекси та окремі печери, які існують на всій території давнього міста та його околиць, від Кирилівської церкви на півночі до Церковщини (Гнилецькі печери) на півдні. Печерні комплекси переважно викопано на схилах гір та ярів дерев’яними лопатами в товщі лесового грунту. В Києві відомо понад 250 печер різного часу, розміру та призначення. Перші згадки про них зустрічаються в давньоруському літописі (печерка Іларіона), Київському патерику (Варязька печера). Про них згадують численні середньовічні автори (О. Гваньїні, С. Сарніцій, Е. Лясота, А. Кальнофойський Г. Боплан, П. Алепський). Відома спеціальна праця І. Гербінія латинською- мовою "Київ підземний" (1674). В 1617 виявлено печеру схимника під час пониження гори Уздихальниця над сучасним Андріївським узвозом з написом на стінці. Найбільш відомі Ближні та Дальні печери Києво-Печерського монастиря, а також печери Звіринецькі, Китаївські, Гнилецькі, на Вчдубичах, поблизу Кирилівської церкви та Аскольдової могили, на подвір’ї Національного заповідника ‘Софія Київська та Михайлівського Золотоверхого монастиря. Переважно ці комплекси пов’язувалися з заснуванням перших монастирів та оборонним будівництвом. Найбільш давньою печерою вважається Смородинська на Смородинському узвозі.
З 1990 планомірною розвідкою, дослідженням та музеїфікацією печер, в першу чергу печерних монастирів, займається спеціалізований відділ "Київ підземний" Музею історії міста Києва, який здійснив стаціонарні архітектурно-археологічні дослідження Звіри-нецьких та Гнілецьких печер, обстежив підземелля у Верхньому місті, Печерську, Видубичах, Китаєві, Щекавиці, Смородинському яру тощо. Повністю відре-ставровапо й підготовлено для відвідування Звіринецькі печери (див. Звіринець).