Історичний район міста, що становить собою високу нагірну частину, відокремлену від Старокиївського плато з північного заходу Хрещатицькою долиною та сходу від Видубичів – Наводницькою. З північного сходу П. обіймається берегом Дніпра, а з протилежного боку – глибокою та заболоченою заплавою р. Либідь. Разом зі Старокиївською горою та Подолом складав три головні історичні райони Києва. Формувався протягом X-XIX ст., проте територія його була заселена з давніх часів. Археологами виявлено рештки поселень та могильників ще трипільської та скіфської доби. Назва походить від Києво-Печерського монастиря. На території П. у давньоруський час знаходилось чимало відомих та безіменних поселень, монастирів, князівських дворів, зокрема Аскольдова могила, Берестове, Клов, Микільський монастир. На П. виявлено скарби римських, арабських та візантійських монет, коштовних ювелірних виробів.
У другій половині XVII ст. гетьман Іван Самойлович збудував навколо Печерського монастиря невелику фортецю з земляними валами. Наприкінці XVII ст. будуються та перебудовуються численні споруди Печерського монастиря та церкви навколо нього (собор та трапезна Микільського монастиря, Феодосія церква, Воскресенська церква). В 1706 за наказом Петра І почали будувати нову Печерську фортецю з Московськими та Васильківськими воротами. В 1711 на П. переходять військові та інші імперські установи, він стає головним адміністративно-військовим осередком – тут мешкають генерал-губернатори та губернатори, вище та середнє військове керівництво, аристократія. Будуються Марийський палац, Кловський палац, численні особняки. Навколо фортеці зростає Печорський "форштадт" та різні слободи Між Кловом та Хрещатицьким яром забудовується аристократична частина П., яка дістає назву Липки. Наприкінці XVIII ст. проти головного входу до Лаври будується величезний корпус Арсеналу. В першій половині XIX ст. П. зберігає своє значення урядового осередка Києва. Московська вулиця була головною вулицею міста, окремий гостинний двір, торг і крамниці П. успішно конкурували з подільськими.
У 30-40-х pp. XIX ст. засновується нова Печерська фортеця – одна з найбільших у тогочасній Європі, в зв’язку з чим численні будівлі, вулиці й цілі квартали, в тому числі мальовничий липовий гай, Шовковичний та Виноградний сади, знищуються, переплановуються або переводяться на нові місця у долину р. Либідь. На їх місці будуються нові сучасні укріплення, форти, бастіони, казарми, брами, рови, шпиталі, інша військова інфраструктура. Район остаточно набрав характеру, де чільні місця займали військові споруди та старовинні монастирі. "Еспланадні правила" для фортець суттєво заважали нормальному розвитку району. їх скасували тільки на початку XX ст., коли фортеця втратила військове значення і 1897 була перетворена на фортецю-склад Серед споруд початку XIX ст. слід відзначити церкву св. Миколи на Аскольдовій могилі, будинок колишнього Інституту шляхетних дівчат та будинок по вул. Московські, 10. Наприкінці XIX ст. відбувалося перепланування багатьох кварталів, старі барокові та класичні споруди, посадибна забудова замінювалася новим бурхливим будівництвом переважно в стилі еклектизму. Виникали багатоповерхові будинки, численні палаци та особняки цукрових фабрикантів, підрядчиків, банкірів. Серед них чимало цікавих пам’яток архітектури тієї доби ("будинок з химерами", будинки Національного банку України, Національного художнього музею України, "шоколадний будиночок" тощо). Вздовж дніпровських схилів утворилася ціла низка парків (Купецький, Царський, Маріїнський та ін.).
Серед споруд 30-х pp. XX ст. найбільш вдалими є Кабінету Міністрів України будинок та Верховної Ради України будинок. Обидві монументальні споруди створені шляхом модернізації і творчої переробки класичної спадщини. В післявоєнні роки тут з’являється низка пам’ятників, зокрема генералу Ватутіну, споруджується Слави парк з могилою Невідомого солдата і 27-метровим гранітним обеліском над нею. Навпроти нього – монументальні споруди Палацу дитинства і юнацтва та готелю "Салют".
Після здобуття незалежності України на П. знаходяться головні державні установи країни – Адміністрація Президента України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, їхні комісії та відділи, численні міністерства та державні комітети.