(Бехтерівський пров., 15). Займає ділянку біля історичної місцевості Лук’янівка, обмежену вулицями Глибочицькою, М. Пимоненка, Артема, Кудрявським узвозом і Бехтерівським пров. Заснований великою княгинею Олександрою Петрівною, що прийняла тут чернечий постриг під іменем Анастасії. В основу створення громади черниць та послушниць було покладено ідею "живого чернецтва" – відродження давніх монастирських традицій широкого просвітництва, милосердя, діяльної допомоги стражденним. Велика княгиня сформувала з цією метою садибу загальною площею 9,5 га, поступово скупляючи землі у приватних осіб. У січні 1889 тут освячене місце майбутньої обителі, в травні того ж року велика княгиня висловила письмове бажання заснувати монастир і подарувати йому понад 10 новозбудованих споруд (переважно дерев’яних на цегляних підмурках), у яких містилися п’ятибанна церква Покрова Божої Матері з прибудованими келіями та ін. заклади. Комплекс зводився за проектом. В. Ніколаєва у формах московсько-ярославльського будування XVI-XVII ст., що визначили стилістику подальшої забудови обителі. Надання Покровському монастирю офіційного статусу відбулося в липні 1889. Протягам 1889-1913 монастирське містечко розбудовувалося завдяки коштам великої княгині Олександри Петрівни, пожертвуванням російського імператора Миколи II та ін. членів царської родини, місцевих благодійників (зокрема, родини Терещенків). Головною будівлею монастиря став Миколаївський собор (архітектор В. Ніколаєв, 1896-1911) заввишки бл. 60 м з підземною церквою в цоколі, найбільший за розмірами храм Києва. Після його зведення сформувався центральний вузол ансамблю Покровського монастиря – площа у площині терас Покровської церкви та Миколаївського собору.
Значне місце в забудові монастиря посів комплекс благодійної лікарні. Серед лікарняних приміщень були старий хірургічний корпус з храмом преподобного Агапіта (1893-95, не зберігся), новий хірургічний корпус (1910-11), терапевтичний корпус з церквою "Всіх скорботних Радості" (1897-98, нині монастирський притулок для старих), інфекційний корпус, амбулаторія (1897-98, не збереглася), безкоштовна аптека (1896, збереглася у збідненому вигляді по вул. Пимоненка, 8-а) та ін. Крім цих будівель, до монастирського комплексу входили також споруди, більшість яких або зруйновано, або вони втратили архітектурно-мистецьку цінність внаслідок перебудов: каплиця з музеєм, будинок духівництва, фельдшерська школа, училище для дівчат, притулки для дівчат-сиріт, сліпих, хронічно хворих, золотошвейна та іконописна майстерні, книжкові та іконні лавки, фотолабораторія, господарчий двір з оранжереєю тощо. Архітектурну цінність має існуючий будинок проскурці (1898). На терені обителі влаштовано кладовище. Садибу монастиря обнесено огорожею, східну частину якої складав цегляний мур (1891-92). Головною брамою монастиря стали Святі ворота у перспективі сучасного Бехтерівського провулку (90-і pp. XIX ст.). Поза огорожею на південному сході від монастиря містилося "гостьове подвір’я", від якого залишилася колишня странно приймальня (1912- 13).
У 1922 монастир закрили і перетворили на робітниче містечко. Миколаївський собор деякий час використовував друкарня та книгосховище Академії наук. Його, як і Покровську церкву та ін. будівлі комплексу, позбавили хрестів і завершень. У 1941, за нацистської окупації, монастир поновив діяльність. Нині територію обителі значно зменшено, особливо внаслідок будівництва на вул. Пимоненка сучасного комплексу поліклініки. На початку 90-х pp. XX ст, Покровську церкву відреставровано, бані поновлено (архітектори Ю. Лосицький, Я. Діхтяр). У Миколаївському соборі художниками з Почаївської лаври у 80-х pp. XX ст. виконано стінні розписи.