Київ - столиця незалежної України
  • 17.03.2015
    Грузовые перевозки по Украине

    Для развития любой экономики страны, как и мира в целом, все более актуальным становится вопрос перемещения грузов. Организация и процесс доставки груза в пункт назначения, называется перевозкой грузов, или грузоперевозки. Важным...
    [Читать далее]

  • 01.07.2014
    Как забронировать гостиницу в Киеве?

    Если путешествуя по миру, вы решили отдать свое предпочтение Киеву, то вам нужно определиться в какой гостинице вы остановитесь, для этого воспользуйтесь бронированием гостиницы. Бронирование гостиниц сэкономит ваше время,...
    [Читать далее]

  • 13.04.2014
    Політична боротьба

    Політична боротьба на міському рівні впродовж 90-х pp. визначалася своїм драматизмом. У березні 1992 головою Київської міськдержадміністрації та представником Президента України в Києві став колишній голова Подільської...
    [Читать далее]

Последние публикации
Визначні пам'ятки Києва

Хрещатик

Хрещатик

Центральна вулиця Києва, місце проведення масових святкових і урочистих заходів державного та міського рівня. Сформувалася в улоговині давнього Хрещатого яру (вздовж течії одноіменної річечки, яка впадала в р. Либідь), що до XIX ст. розділяв Верхнє місто і Печерськ, з’єднуючи при цьому Поділ з пригородами Києва в заплаві р. Либідь. Від яру і походить назва вулиці. У давні часи Хрещатий яр оточували круті схили Старокиїнського і Печерського плато. В порівнянні з такими здавна густо заселеними частинами Києва, як райони його історичного центру чи Поділ, X. органічно ввійшов у систему міської забудови тільки на початку XIX ст. Однак археологічні матеріали свідчать, що люди жили в цій місцевості і тисячоліття тому. Відомі тут знахідки речей і античних часів.

Місцевість X. в літописах називається Перевісите м. Назва походить від того, що тут полювали на птахів і дрібну дичину за допомогою "перевісиш," – спеціальних великих сіток, які розвішували поперек яру. В давньоруські часи Хрещатий яр був потужною природною перешкодою на підступах до Києва з півдня. Над ним піднімалися кургани, зокрема відомий з літописів Дірів курган в районі вул. Ірипінської, де за Ярослава Мудрого збудовано величну Ірин-інську церкву і засновано Іринінський жіночий монастир. Ця споруда у XI-XIII ст. архітектурно домінувала над Хрещатим яром.

В часи Ярослава Мудрого здійснено (або завершено) спорудження нової системи оборонних валів, стін і ровів так званого града Ярослава, одна з найвідповідальніших ділянок якої проходила від Золотих воріт над схилом Хрещатицького яру, трохи нижче Мало-підвальної вулиці і спускалася до болотистої місцевості в районі сучасного Незалежності майдану. Сюди ж з боку Михайлівської гори, приблизно по лінії вул. Костьольної, спускався ін. вал. У місці їх з’єднання при Ярославі споруджено лядську браму (нині на цьому місці стоїть макет Лядських воріт у вигляді, який вони мали у XVIII ст.). Через неї в грудні 1240 війська хана Бати» увірвалися до Києва.

В часи перебування Києва в складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої міське життя протікало головним чином на Подолі, але невеликі хутори було розкидано і по Хрещатому яру. Його перетинала дорога з частково заселеного Верхнього міста з його Софійським і Михайлівським соборами до Печерська. Але вали і рови давньоруського часу по схилах Хрещатого яру залишалися невідремонтованими. Ситуація принципово змінилася 1654, коли за Переяслівською угодою до Києва введено московський гарнізон. Верхнє місто швидко було перетворено на потужну фортецю завдяки відновленню валів і ровів Ярослава града, зокрема тих, що височіли над Хрещатим яром, та Лядської (Печерської) брами. Квартали, що були поруч і підіймалися схилами плато в бік Софійського і Михайлівського монастирів, стали зватися Печерським містечком. У 1679, коли величезна турецька армія тримала в облозі Чигирин і загроза нависла над Києвом, перед Печерським містечком у Хрещатому яру викопано глибокий рів і насипано новий вал з дерев’яними частоколом і вежами, на яких в кінці XVII ст. містилося 16 гармат. Біля Печерських воріт стояли армійські будівлі, трохи вище – великий шинок, що належав Михайлівському монастирю, а також гетьманські комори.

Основна територія Печерського містечка була забудована дерев’яними міщанськими садибами, що тяглися вздовж вуличок, з яких згодом утворилися сучасні вулиці Малопідвальна, Ірининська, Софійська, Мала Житомирська, Михайлівська, Костьольна, а також провулки Михайлівський і Т. Шевченка. А над підвищеною частиною X., на горі навпроти сучасної Володимирської гірки (над будинком Національної філармонії України, приблизно на місці кінотеатру "Дніпро"), піднімалася чотирикутна фортеця Скороду м, прикривала спуск на боку Печерська та X. (сучасний Володимирський узвіз). У зв’язку з російсько-турецькими війнами і викликаною цим постійною погрозою з півдня ремонт і будівництво оборонних споруд в районі X. тривало і в першій половині XVIII ст. В другій половині XVIII ст. Хрещатий яр ще не мав упорядкованої міської забудови. З часів Катерини II у місті зросла чисельність німецьких поселенців (ремісників, торговців, людей вільних професій). Селилися вони переважно на південній стороні Хрещатицького яру, започаткувавши там вулицю, яка від них дістала назву Лютеранської.

Перетворення X. в органічну частину Києва припадає на першу чверть XIX ст. і пов’язане з роботою головного міського архітектора А.І. Меленського. На початку X. у перші роки XIX ст. за його проектом постав будинок першого в місті театру (на його місці тепер знаходиться палац мистецтв "Український дім"). За проектом А.І. Меленського X. надавалося регулярне планування, відповідно до якого впродовж XIX ст. відбувалася його забудова та вулиць, що до нього прилягали. Тут переважно селилися люди середнього добробуту. На плані міста 1812 вже можна бачити мережу кварталів по трасі X. і Великої Васильківської вулиці, яка його продовжувала. Про швидкий розвиток X. впродовж двох наступних десятиліть свідчить те, що сюди 1831 з Подолу переведено міську бібліотеку – "Кабінет для читання", або "Аптека для душі". На його основі пізніше сформувалася Міська публічна бібліотека (див. Національна парламентська бібліотека України). На карті Києва 1833, район X. виглядає вже набагато більш обжитим. Проглядаються контури сучасних Європейської площі та Майдану Незалежності, діхяпки по вулицях Гру шевського, Інститутській, Лютеранській, Прорізній і Пушкінській, однак старі вали ще збережено, як то видно на плані міста 1849 (коли активно забудовувалися вул. Фундуклеївська, нині Богдана Хмельницького вулиця та Бібіков бульвар, тепер Шевченка Тараса бульвар). Цілком обжитими на цей час були квартали, що примикали до Бесарабської площі. А план Києва, складений 1855, показує контури Хрещатика і вулиць, прилеглих до нього, в цілому близьких до сучасних. На цей час вже було зрито рештки старих валів над X., а від руїн Золотих воріт униз до нього прокладено Прорізну вулицю.

Швидке заселення X. в другій чверті XIX ст. пов’язано не тільки зі зростанням чисельності населення Києва, але й з обставинами військового характеру. В зв’язку з будівництвом нової Фортеці мешканцям прилеглих слобод і хуторів Печерська було відведено для поселення найближчі, розташовані нижче плато, місцевості, головним чином на X. (що вважалося більш престижним) і в заплаві р. Либідь (Нова Забудова, Паньківщина). Стрімко змінювався і вигляд пагорбів над X. Впродовж другої чверті XIX ст. тут постали споруджені в стилі пізнього класицизму Олександрівський костьол, Університет св. Володимира, Кадетський корпус, в середині 50-х pp. XIX ст. "Присутственні місця" між Софійською та Михайлівською площами. Всі ці монументальні споруди чудово проглядалися з X., забудованого ще переважно дво-, зрідка триповерховими будинками з численними крамничками та шинками. Серед них виділявся заклад по виготовленню штучних мінеральних вод, що знаходився на місці сучасного Головпоштамту.

З середини XIX ст. X. починає швидко перетворюватися на торговельний і фінансовий центр, головний осередок ділового життя Києва. Тут відкриваються готелі і банківські контори, ресторани і кафе, магазини, що розміщувалися на перших поверхах майже всіх будинків. У 70-х pp. XIX ст. X. вимощено кам’яною брухківкою, у третій чверті XIX ст. оформилися Хрещатицька площа, що дістала назву Думської після того, як на ній 1876 зведено будинок Міської думи (не зберігся). А через два квартали, перед початком X., на Європейській площі, 1882 постав будинок Купецького зібрання (див. Національна філармонія України). У 1882 у великий будинок, збудований архітектором Г. Шлейфером на розі X. і Інститутської вулиці (не зберігся), перейшла Київська біржа, а її старе приміщення по вул. Інститутській, 7 зайняв Земельний банк.

В останню чверть XIX ст. X. перетворився на головну вулицю міста, яка простягалася між Царською та Бесарабською площами і проходила через Думську площу, що стала центральною площею міста. В кінці XIX – на початку XX ст. по всьому X. швидко виростали капітальні багатоповерхові доходні будинки та готелі з магазинами, конторами, видавництвами, ательє, ресторанами і кафе. З перших років XX ст. на зміну еклектичному та псевдо-руському стилям в архітектурі X., як і інших фешенебельних вулиць міста, приходить стиль модерн.

Значно поліпшилося транспортне сполучення по X. з пуском 1881 по ньому і Великій Васильківській вул. вагонів конки, кожний з яких вміщав по 20-25 пасажирів. Після введення 1890 в дію міської електростанції, навесні 1892 по X. на Поділ пішов перший у Російській імперії трамвай, Невдовзі з X. трамваями можна було дістатися до таких віддалених передмість, як Деміївка, Святошин, Пуща-Водиця. З того ж часу газові ліхтарі на центральних вулицях міста, зокрема X., починають замінятися на електричні.

Новацією культурного життя на межі XIX-XX ст. став кінематограф. Вже в 1897 у Києві почалася демонстрація "сінематографій", а в 1900 в місті налічувалося вже кілька стаціонарних "ілюзіонів" (кінотеатрів), найзначнішими серед яких були розташовані на X. "Експрес" і "Корсо". В 1907 в одному з фотоательє на X. знято першу в місті кінострічку "Кочубей у темниці". З X. пов’язано і життя київського мистецького авангарду початку XX ст. У 1907 Д. Бур-люк та О. Екстер влаштували тут, у магазині купця Ерджишека, першу в Україні виставку лівих художників. У ній також брали участь В. Романов-Россіне, О. Богомазов, Н. Гончарова, М Ларіонов та інші згодом відомі художники, переважно вихованці Київського художнього училища Мурашка.

Перед початком Першої світової війни над X. постав величезний 12-поверховий доходний будинок Гінзбурга. А на іншому кінці X., на Бесарабській площі, в ті ж роки споруджено критий ринок. Він разом з Біржею і Міською думою, Російським зовнішньоторговельним банком і будинком Дворянських зібрань, готелями "Європейський" та "Національ", будинками Гінзбурга і Агренєва-Слов’янського, Інститутом шляхетних дівчат і будинком Купецьких зібрань визначав вигляд старого X.

Протягом усього XX ст, X. і пов’язані з ним площі знаходилися в центрі політичних подій, що відбувалися в місті. Початок цієї традиції поклала ініційована соціал-демократичними організаціями міста разом зі студентським "Союзом київських земляцтв і організацій" велика антиурядова демонстрація, що відбулася 11 березня 1901. її учасники, протестуючи проти арешту і віддачі в солдати 183 студентів університету, з червоними прапорами, співаючи революційні пісні, рушили по головній вулиці до будинку Думи. Але на їхньому шляху встали загони поліції і військові частини, які розігнали протестуючих і заарештували багатьох з них. Пік революційних заворушень у Києві початку XX ст. припадає на 1905. 17 жовтня 1905 вийшов маніфест, який гарантував громадянам Росії демократичні права і свободи. Ранком наступного дня юрби демонстрантів, що вимагали звільнення заарештованих лівих активістів, вийшли на X. і влаштували на Думській площі великий мітинг, який закінчився трагічно.

Знову в центрі революційних пристрастей X. і Думська площа опинилися після Лютневої революції 1917. Кульмінаційним моментом першого місяця після повалення самодержав’я в Києві стала грандіозна маніфестація 18 березня (1 квітня), яка охопила головну вулицю і площу міста. Так само вони опинялися в епіцентрі всіх головних подій, пов’язаних переважно з численними змінами влад, що відбувалися у місті впродовж 1917-20. По хрещатицькій брухківці гуркотіли чоботами солдати кайзерівської Німеччини і Січові стрільці, частини Червоної і Білої армій, гайдамаки Директорії і вояки відновленої Польщі.

12 червня 1920 частини Червоної армії втретє оволоділи Києвом і над будинком Думи піднято червоний прапор. На площах на X. було поставлено пам’ятники К. Марксу і В. Леніну. В 30-х pp. X. перейменовано на вулицю Воровського. В цілому протягом 20- 30-х pp. його вигляд змінився мало, Єдиною значною спорудою на X. тих часів був будинок Центрального універмагу, споруджений у 1936-39 на розі з вул. Леніна (тепер Б. Хмельницького). В 1939 X. заасфальтовано, на ньому зняли трамвайну колію і пустили тролейбус. Проте вересень 1941 знищив старий X.

19 вересня 1941 в Київ увійшли німецькі війська. Але відступаючи, радянські бійці замінували X. і ще деякі найважливіші об’єкти міста. 24 вересня будинки німецького штабу і комендатури, розміщені на X., та цілі квартали в центрі міста почали вибухати і палати – спрацювали раді скеровані міни. X. і прилеглі до нього вулиці було охоплено страшною пожежею. Загинуло чимало німців, а ще більше простих киян. Впродовж лічених днів центр міста перетворився на величезну руїну.

Ця трагедія змінила історичний вигляд древнього міста, 6 листопада 1943 Київ звільнено і радянські танки увійшли на Хрещатик, а 1 березня 1944 офіційно повідомлено про початок масових робіт по його розчищенню. В червні 1944 оголошено конкурс на кращий проект по відновленню і реконструкції X. За прийнятим проектом (архітектори О.В. Власов, А.В. Добро-вольський, В.Д. Єлізаров, О.І. Заваров, О.І. Малиновський) вулиця повинна була забудовутзатися заново. Вона була розширена вдвічі (до 100 м). Забудова планувалася асиметричною, з урахуванням особливостей міського рельєфу. Південна сторона вулиці створювалася як однобічний бульвар з фешенебельними магазинами, ресторанами і кафе, а північна (де збереглися окремі старі будинки) була визначена для спорудження комунальних і адміністративних будівель. Тут було зведено будинки Міськради, Головпочтамту, відновлено Центральний універмаг і в збереженому старому будинку відкрито Центральний гастроном, книжковий та ін. магазини. Від дореволюційної забудови на X. по північній стороні залишилися будинки: № 6 – семиповерховий будинок Трестів; виконані в стилі неокласицизму шестиповерхові №8 – Петербурзький та № 10-а – Волзько-Камський банки, № 32 – вирішений в неоренесансних формах Російський банк для зовнішньої торгівлі (зведені протягом 1911-14); № 40/1 – триповерховий, стилізований під ренесансні форми готель "Кане" (в якому в 1888-89 жив художник М.О. Врубель, а в лютому – березні 1918 останній гетьман України П.П. Скоропадський), та житловий будинок еклектичних форм № 44 (останньої третини XIX ст.). На південній стороні вулиці залишився Пасаж (№ 15), побудований у 1913-14 архітектором П.С. Андрєєвим у стилі неокласицизму, де в післявоєнні роки мешкали письменник В.П. Некрасов, співаки Б.О. Гмиря та М.С. Гришко, терапевт А.Л. Міхньов, поет І. Нехода, що відзначено меморіальними дошками. В 1951 на X. почав працювати телецентр.

До 1960 роботи з реконструкції X. було завершено. Тут знову на радянські свята проходили військові паради і під червоними транспорантами з портретами комуністичних діячів рухалися "колони трудящих". Одне з таких "святкувань" відбулося 1 травня 1986, у дні, коли після вибуху реактора 4 блоку Чорнобильської АБС у місті був небезпечний для людей рівень радіації. Останнє десятиліття XX ст. не принесло X. І за винятком майдан;. Незалежності), архітектурних змін, партійна атрибутика замінилася національними символами, а ще більш – рекламними щитами. Замість військових і колон "трудящих" з червоними прапорами тепер тут на свята влаштовуються масові концерти і музичні шоу, популярні серед молоді. Як і раніше, X. залишається центральною вулицею міста.

В дні так званої помаранчевої революції, наприкінці листопада – па початку грудня 2004, па Хрещатику, між вулицею Б. Хмельницького та майданом Незалежності, влаштовано значну кількість наметів (наметове містечко), в яких проживало до п’яти тисяч людей, котрі в такій спосіб протестували проти фальсифікації виборів Президента України, а також проти свавілля існуючої влади, її брехні, корупції й нахабства, виступаючи за демократію, справедливість і громадянські права.

/>

Читайте так же:

    Комментарии запрещены.