Гончара Олеся вулиця

Гончара Олеся вулиця

Одна з вулиць в центрі міста, що простягається від Великої Житомирської вулиці до вул. Дмитрівської і Перемоги площі. Як невеличка вулиця, між трасами Великої Житомирської та Ярослава Валу, майже паралельна тій, яка пізніше отримала назву Стрілецької, сформувалася ще в давньоруські часи і відродилася в кінці XVII – першій половині XVHI ст. В сучасних своїх межах виникла в середині XIX ст. після тою, як вздовж Ярославого Валу зрито старі оборонні споруди. Первісна її назва – Маловолодимирська. Схилом Старокиївського плато вона зв’язала Верхнє місто з Києво-Брестським шосе і районом Євбазу Спочатку забудовувалася одно- і двоповерховими садибами. З межі XIX-XX ст. її вигляд почав швидко Змінюватися, вздовж неї почали зводити фешенебельні особняки і чотири- шестиповерхові прибуткові будинки. Одними з перших серед них постали будинки: № 24 (1893-98), який відвідував надзвичайно популярний на початку XX ст. польський літератор-декадеит С. Пінибишевський, та № 90/1, на розі з вул. Тургенівською, в якому в 20-х pp. мешкав літературознавець Б.В. Якубовський. Варто згадати також чотириповерхову, виконану в стилі модернізованої готики, будівлю № 50 (1907), багато декорований шестиповерховий будинок № 74 (1909- 10, архітектор П.Ф. Альошин) та навіяну образами середньовічної замкової готичної архітектури споруду № 60 (1908), що належала лікарю М.М Лапинському, Основним її елементом є семиповерховий будинок, який стоїть за імітованими передзамковими укріпленнями.

В 1907 споруджено в стилі модерн, з виразним скульптурним оформленням, найзначнішу в історичному відношенні на цій вулиці будівлю – житловий будинок і клініку П.Е. Качковського (№ 33). З 1910 цей особняк належав сім’ї відомого київського лікаря С.С. Маковського, який відкрив тут хірургічну лікарню. Саме сюди 1 вересня 1911 привезли смертельно пораненого в Міському театрі голову Ради Міністрів Росії П.А. Столипіна, де він і помер 5 (18) вересня 1911. В пам’ять про нього того ж року вулицю названо Столипінською. В 1928-76 тут містився Науково-дослідний інститут гігієни праці і профзахворювань. Своїми мешканцями відомий і комплекс будинків № 32, який почав створюватися в кінці XIX ст. і остаточно оформився в стилі модерн в 1910-12. У 1919 в ньому з родиною жив громадсько-політичний діяч і письменник І. Липа, у 1936-41 – відомий трафік Г.М. Пустовойт. З кінця 1941, під час окупації Києва нацистськими військами, тут була підпільна явка розвідувальної диверсійної групи І. Кудрі, в будинку мешкали члени групи Є. Бремер та Р. Окіппа.

В 1914 за проектами архітектора О.В. Кобелєва на вулиці завершено будівництво двох монументальних чотириповерхових споруд у неокласимістичному стилі (неоампіру) №556 Перша будувалася як приміщення для Вищих жіночих курсів, які були відновлені у місті в 1906 (закриті 1888). Тут викладали такі відомі вчені, як М.П. Василенко, М.В. Довнар-Запольський, І.В. Лучицький, Н.Д По-лонська-Василёнко, СТ. Голубев, AM. Лобода, К.Г. Воблий, ОМ. Реформач’ський, Б.Я. Букреєв та ін. В 1920 курси було закрито. До війни тут містився ветеринарно-зоологічний інститут, потім воно відійшло Київському військовому округу (нині тут розміщується Міністерство з надзвичайних ситуацій України). Другий будинок, розташований трохи нижче, через сквер навпроти приміщення Вищих жіночих курсів і стилістично пов’язаний з ним, споруджувався для Київського відділення Російського технічного товариства. У 1922-24 тут розташовувався Інститут пластичного мистецтва, де викладали М.А. Бойчук, М.Г. Бурачек, В. і Ф. Кричевські, М.О. Макаренко, М.І, Жук, Л.Ю, Крамаренко, Ф.Л. Ернст та ін. відомі митці та мистецтвознавці, в післявоєнні роки різні науково-дослідні інститути, нині – Інститут геологічних наук НАН України.

Впродовж XX ст. вулиця неодноразово змінювала назву. В 1919 її перейменували на вул. В. Гершуні, 1937 – на честь Л. Кецховелі, а двома роками пізніше – льотчика В. Чкалова, з 1996 носить сучасну назву.