Києво-Могилянська академія

Києво-Могилянська  академія

Перша вища школа в Україні, видатний осередок східноєвропейської культури XVII-XVIII ст. (Контрактова пл,- вул. Григорія Сковороди, 2). Веде початок від Києво-Могилянського колегіуму, заснованого митрополитом П. Могилою 1632 на базі двох київських шкіл – Братської на Подолі та Лаврської. Перша надала територію та приміщення, друга – висококваліфікованих викладачів та навчальну програму, розроблену за зразками католицьких колегіумів і спрямовану на підготовку освічених людей православного сповідання. Офіційного статусу академія набула 1701. У 1817 її перетворили зі світського навчального закладу на духовну семінарію, з 1819 – Духовна академія, яка на початку XX ст. припинила своє існування. Вихованцями Академії було чимало визначних державних і церковних діячів, митців, освітян, науковців. В 1991 рішенням Верховної Ради України відновлена як вищий науковий заклад – Національний університет "Києво-Могилянська академія" на своєму історичному місці, на території колишнього Братського монастиря.

Академія нерозривно пов’язана з Братським Богоявленським монастирем. Цей "училищний" монастир засновано братством 1615 для забезпечення Подільської школи. За дарчою Галшки Гулевичівни 15 жовтня 1615 Київському братству надано велику ділянку в центрі Подолу для заснування школи, шпиталю та монастиря. Бл. 1618 до них додалася парафіяльна школа, заснована Іовом Борецьким при Воскресенській церкві на Подолі. Першим ігуменом монастиря і водночас ректором Братської школи став 1. Копинський. Протектором та ктитором Братського монастиря був гетьман Петро Сагайдачний, який з "усім Військом Запорозьким" записався до Київського братства і запросив у 1620 до Києва для відновлення православної митрополії Ієрусалимського патріарха Феофана.

На межі XVII-XVIII ст. коштом гетьмана І. Мазепи у монастирі розгорнулося велике будівництво: збудовано мурований Богоявленський собор, надбудовано трапезну, закладено старий академічний корпус. В 1731 монастир отримав статус архімандритії. Архімандрит монастиря був і ректором академії. Вищі адміністративні посади обіймали ченці монастиря (викладачі могли бути й світськими особами). В другій половині XVIII ст. збудовано дзвіницю, кам’яний шинок поряд з нею, будинок архімандрита, в 90-х pp. XVIII ст.- сонячний годинник. Під час секуляризації 1786 монастир було закрито, але 1799 відновлено і до нього переведено ченців чернігівського Гамаліївського монастиря.

Остаточно ансамбль Академії сформувався після пожежі 1811 за проектами міського архітектора А. Мелепського, за якими у 20-ЗО pp. XIX ст. на монастирському подвір’ї зведено в ампіровому стилі кілька корпусів келій, проскурню, новий академічний корпус та корпус крамниць, реконструйовано дзвіницю. Духовна Академія остаточно припинила свою діяльність на початку 20-х pp. XX ст., монастир – на початку 30-х. Споруди передали промисловій державній артілі. В 1935 зруйновано* БогоявленЬький собор, 1953 -дзвіницю. Тривалий час на місці обителі розміщувалися Київське вище військово-політичне морське училище, філія Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, лікарня.

В 1620 у центрі монастирської садиби споруджено дерев’яну церкву Богоявления коштом гетьмана Петра Сагайдачного, якого 1622 поховано поряд з нею. За описом П. Алеппського 1653, це була велика красива церква, яка мала п’ять бань зі скляними вікнами і була оточена галереями. Дерев’яна церква неодноразово горіла. Після 1673 споруджено новий дерев’яний храм, розібраний 1690 (його деревину використано для будівництва дерев’яної Андріївської церкви).

Мурований п’ятиверхий Богоявленський собор збудував 1690-93 коштом гетьмана І. Мазепи московський архітектор Йосип Старцев. Споруда являла собою одну з найвизначніших пам’яток українського бароко кінця XVII ст. Це була велична, прямокутна в плані будівля з трьома нефами й широким поперечним трансептом, двома виступами-вежами на парадному західному фасаді й п’ятьма банями (в центрі й по кутах). Місцева конструкція поєднувалася з трактуванням форм та декору вікон, бічних фасадів та інших деталей. Відомий собор Микільського монастиря на Печерську, що будувався майже одночасно, практично повторював архітектуру Богоявленського собору, відрізняючись трохи підвищеними пропорціями та лопатками з напівколонками на фасадах. Західний та бічні фасади прикрашали фронтони. На парадному фасаді знаходився герб фундатора – гетьмана 1. Мазепи, знищений після 1709. З південної сторони собор мав приділ св. Іоанна Предтечі. У 30-х pp. XX ст., імовірно Й. Шеделем, із заходу додано притвор, також рясно оздоблений ліпленням. Пізніше на хорах влаштовано ще два приділи – св. Димитрія_Ростовського та святих Володимира та Ольги. Після пожежі 1811 собор реставровано А. Меленським, 1825 він же спорудив новий іконостас, який вважався одним з його найкращих витворів. Малювання іконостаса виконав Іван Квятковський, стінопис – Антоніо Скотті. В 1853 бані собору було визолочено, 1935 собор знищено.

Трапезна палата. Муровану трапезну палату з Борисоглібською церквою збудовано після пожежі 1638. її згадує 1653 Павло Алеппський, відзначаючи, що головний вхід до неї оздоблено двома мармуровими колонами. Церква була тридільна, зального типу. Нині від цієї споруди лишилася тільки центральна частина першого поверху. До 1673 надбудовано другий поверх з церквою Благовіщення Богородиці, 1740 замість церкви влаштовано академічну бібліотеку.

Пожежі 1780, а ще більше 1811 значно пошкодили будівлю. Між 1812-26 її капітально перебудував А. Меленський, після чого вона ззовні набула сучасного вигляду. З трьох боків було зроблено одноповерхові прибудови. На першому поверсі нової споруди містилася церква Зішестя Святого Духа, а на другому – бібліотека. В 1863 книгосховище перенесли до Нового академічного корпусу, перекриття між поверхами розібрали, і церква зайняла весь об’єм будівлі. Водночас пробито великі арки у стінах давньої частини першого поверху.

У радянські часи трапезну передали сільськогосподарській трудовій громаді, пізніше – міській лікарні № 15. Під час Другої світової війни споруда сильно постраждала, у 40-50-ті pp. XX ст. її відбудовано, з 90-х pp. розпочалися реставраційні роботи для відтворення історичного вигляду пам’ятки.

Невдовзі після трапезної палати споруджено поварню. Існує гіпотеза, що це був будинок фундаторки Братського монастиря Є. Гулевичівни, який вона заповіла Братству. В будь-якому випадку це одна з найдавніших будівель ансамблю Академії. Вона знаходиться з північного боку подвір’я, вздовж вул. Григорія Сковороди (причому відбиває її напрямок ще до пожежі 1811 та повного перепланування вулиць Подолу). Споруджена спеціально для поварні. Відбудована в 1824-26, мала гладенькі фасади без архітектурного декору, двосхилий дах з невеликим заломом.

Старий академічний корпус. Закладено 1703. Спочатку був одноповерховим. За проектом Й. Шеделя протягом 1732-40 надбудовано другий поверх з ефектною колонадою та галереями з дворового фасаду та палацовим бароковим фасадом північно-европейського типу з боку вулиці. У середній високій частині будівлі міститься конгрегаційна зала, де відбувалися студентські зібрання, знамениті диспути, обирали ректорів та префектів, виголошувалися доповіді, вітання, тези, розігрувалися вистави, співав славетний студентський хор, грала музична капела. Стіни зали прикрашали картини західноєвропейських художників на міфологічні сюжети, скульптурні погруддя античних філософів, портрети відомих діячів Академії. Ремонтні роботи після пожежі 1811, проведені А.І. Меленським, зберегли барокові риси споруди, але роботи 1868 зіпсували наймальовничіший надвірний фасад, коли було замуровано лоджію та галерею з подвійними колонами. З 1873 у долішньому поверсі корпусу містився Церковно-археологічний музей, де стараннями В.Б. Антоновича та М.І. Петрова було зібрано величезні цінні колекції.

Благовіщенська конгрегаційна церква являє собою прямокутну залу у східному кіпці академічного корпусу. Ззовні її позначено високою банею, барокове оздоблення фасадів практично не відрізняється від інших частин будівлі. Привертає увагу потрійне "італійське" вікно північного фасаду. Церква призначалася для вузького кола освічених людей – викладачів і студентів Академії. Служба Божа подекуди відправлялася грецькою або єврейською мовами. Під час Другої світової війни снарядом зруйновано баню церкви. Реставраційні роботи провадилися у 50-ті, 70-ті та 90-ті pp. XX ст. За радянської влади у старому академічному корпусі містилася філія Центральної наукової бібліотеки НАН України.

Новий академічний корпус. Споруджено в 1822- 25, А.І. Меленським за проектом архітектора Л. Шарлеманя на розі Контрактової пл. та вул. Іллінської. Призначався для навчання й помешкання студентів і викладачів. Первісно це була триповерхова прямокутна в плані споруда. Перебудовувалась у 1854-.55. Значно розширена в 1884-86 прибудовами по флангах за проектом єпархіального архітектора В.М. Ніколаєва. Стриманий за архітектурними прикрасами будинок у стилі пізнього класицизму органічно ввійшов до ансамблю Академії.

Братських келій корпус. Споруджено 1823 у південній частині монастирського подвір’я (паралельно до вул. Іллінської) архітектором А.1. Меленським у стилі пізнього класицизму. Одноповерховий, прямокутний в плані, з відкритою арковою галереєю з південного боку. За проектом єпархіального архітектора В.М. Ніколаєва 1879 надбудовано другий поверх з ризалітом з півдня, де влаштовано сходи, галерею замуровано.

Ігумена (архімандрита) будинок. Збудовано 1781 на місці згорілого дерев’яного в східній частині монастирського подвір’я (поблизу вул. Волоської). До комплексу також входила мурована особиста поварня архімандрита. Постраждав від пожежі 1811, відбудований А.І. Меленським 1821, ремонтований 1830 та 1842.

Дзвіниця. Протягом XVII ст. дзвони монастиря являли собою традиційні "била" (дзвони, що висіли на двох звичайних стовпах з перекладиною). У 90-х pp. XVII ст, збудовано невелику дерев’яну дзвіницю, зображену на плані І. Ушакова 1695. У 1756-58 С.Д. Ковнір почав замість неї будувати муровану. Проте через нестачу коштів другий ярус зробили дерев’яним. У 1796-98 майстер Ф. Рябчиков добудував два верхні кам’яні яруси, в третьому ярусі встановили годинник. Дзвіниця постраждала від пожежі 1811. А.І. Меленський 1815 її відбудував, падавши рис ампіру,- трикутні фронтони та високий шпиль. Дзвіниця сягала у висоту 62 м, на ній висіло 9 дзвонів (найбільший мав вагу близько 6 т). Дзвіниця була головною вертикальною домінантою Подолу. Стояла на місці сучасного портика напівкруглого корпусу Академії на Контрактовій пл. Під час реконструкції напівкруглого корпусу 1953 її розібрано. З конструктивних міркувань збережено бічні стіни нижнього ярусу.

Мури монастирські (збереглися частково). Ділянку, що виходить на Контрактову пл., споруджено разом з двіницею у середині XVIII ст., а ділянки на вул. Григорія Сковороди та Волоській – на початку XIX ст. Висота стіни – бл. 2,5 м, ширина – 0,75 м. Мур увінчує невеликий карниз з дашком.