(Вул. П. Орлика, 8). Збудований у 1755-60 за проектом петербурзького архітектора П.І. Нейолова за участю лаврського будівничого С.Д. Ковніра. Двоповерховий цегляний палац споруджено на місці більш давнього (1744) дерев’яного. Під час приїзду до Києва імператриці Єлизавети Петрівни тут жив спадкоємець російського престолу Петро. Палац збудовано в стародавній історичній місцевості Києва – Клові, яка в післямонгольські часи належала Києво-Печерському монастирю. Останній, імовірно, і був причетний до ліквідації свого суперника – Кловського Стефанича монастиря XI ст.
Палац являв собою корпус з двома бічними виступами по боках фасаду та двома крилами-виступами по боках протилежного заднього фасаду, типовими бароковими прикрасами, високим дахом. Плафон великої зали в 1757 розписував маляр та золотих справ майстер В. Фрідеріх, розписи на полотні виконав 1760 чернігівський іконописець К. Андреев. Навколо палацу розплановано садибу та розбито регулярний парк.
Бл. 1764 тут містилася Лаврська друкарня. В будівлі розміщали шпиталі для військових, губернаторську резиденцію тощо. В 1811-57 у будинку містилася І Київська гімназія, в якій викладали М.Ф. Берлинський, М.І. Костомаров, вчилися історик Києва М.В. Закревський, літературознавець М.І. Стороженко, художник М.М. Ге та ін. У 1858 будинок значно постраждав від пожежі. Після відбудови 1863 тут розміщувалося Жіноче єпархіальне училище. В 1901 архітектор Є.Ф. Єрмаков добудував третій поверх, змінив внутрішнє планування споруди. Під час громадянської війни палай, значно постраждав. Після його відбудови 1930 тут містився Інститут силікатної промисловості, з 1940 – Геологічне управління України (пізніше Міністерство геології), у 1973-81 – Музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-45, у 1982 – 2003 – Музей історії міста Києва.