(Вул. М. Грушевського, 5). Зразок парадної архітектури растрелієвського бароко середини XVIII ст. та досконалої стилізації другої половини XIX ст. Місце побудови палацу для царських відвідань визначила імператриця Єлизавета Петрівна, перебуваючи в Києві в 1744. За зразок мав правити бароковий палац у підмосковному с. Пероні, споруджений за проектом улюбленого архітектора цариці В. Растреллі. Проте царський палац у Києві мав певні оригінальні риси. Він став головною спорудою великого палацово-паркового комплексу, до якого ввійшли також дна флігелі та просторий парк над дніпровським схилом. Влаштування комплексу в основному здійснювалося на початку 50-х pp. (окремі роботи тривали до 60-х pp.) XVIII ст. під керівництвом І. Мічурина; в його розбудові брали участь також архітектори О. Євлашев, С. Карін, П. Нейолов, "садові майстри" В. Скобесв, Д. Фок та ін, Первісно нижній поверх (для двірні) був цегляним, верхній (житлові покої) – дерев’яним.
Палац постав на мальовничому місці, звідки відкривався простір Задніпров’я, від нього легко було дістатися святинь Лаври. Першою з правлячих монархині, тут побувала Катерина II у 1787, під час своєї подорожі до Тавриди. Палац періодично надавався під помешкання високих посадових осіб краю. Тут, зокрема, деякий час жив фельдмаршал П. Рум’янцев-Задунайський, генерал-губернатор Малоросії у 1764-89. На початку XIX ст. у палаці була резиденція військових губернаторів Києва, в 10-х pp. XIX ст. тут мешкав генерал . Раєвський, корпусу, розташованого на Київщині. Але 1819 палац раптово згорів. Тривалий час стояв руїною. Відбудувавши 1834 цегляний поверх, його віддали під заклад штучних мінеральних вод. Тільки за наказом імператора Олександра II палац знову перетворився на царську резиденцію, для чого у 1868-70 відбулася його капітальна реконструкція (архітектор К.Я. Маєвський, за участю О.Я. Шілле, підрядчик військовий інженер А. Струве). Під час реконструкції було надбудовано новий цегляний другий поверх з дотриманням барокових форм. Південний фасад палацу – урочистий, представницький, з жіночими статуями, які символізують Милосердя і Правосуддя; північний фасад – парковий, камерний. З 1870 тут зупинялися всі російські монархи, численні члени царської родини (великі князі та княгині), а також високоповажні гості з інших країн. До лютневої революції 1917 у палаці мешкала мати царя Миколи 11, імператриця Марія Федорівна.
За доби Української революції та Громадянської війни в палаці перебували різні державні, партійні та військові установи. Після встановлення радянської влади будівлю передали сільськогосподарському технікуму, з 1925 використовували як сільськогосподарський музей. У 1934, після отримання Киевом статусу столиці України, тут розмістився Всеукраїнський центральний виконавчий комітет. Навесні 1941 у палаці розгорнулася експозиція музею Т.Г. Шевченка. Під час нацистської окупації споруду було пошкоджено. У 1945-49 велися реставраційні роботи (архітектор П. Альошин). По їх закінченні палац і його флігелі було перетворено на приміщення для урядових і громадських організацій. У 1980-82 відбулася нова реставрація палацу (архітектори І, Іваненко, В. Шкляр, В. Глибчеико), при цьому оздоблення інтер’єрів оновлено на основі старовинних зображень та описів. З просторого вестибюля відвідувачі палацу по мармурових сходах потрапляють до головного парадного приміщення – Білої зали, до якої прилягають Малинова і Зелена вітальні. Перед південним фасадом влаштовано фонтани, прикрашені копіями скульптур французького рококо. Нині палац використовується для урочистих державних прийомів.
Поширена тепер назва споруди – Марийський палац походить від суміжного Марийського парку, що його було влаштовано коштом цариці Марії Олександрівни.