Мельникова вулиця

Мельникова  вулиця

Головна магістраль Лук’янівки, яка проходить від Глибочицької вул. та Лук’янівського ринку до вул. О. Теліги. Сформувалася в першій третині XIX ст. Напрямок її приблизно відповідає стародавньому шляху до літописного урочища Дорогожичі. Називалася Дорогожицькою або Великою Дорогожицькою, сучасна назва – з 1922 на честь пропагандиста марксизму серед робітників Лук’янівки Ю.Д. Мельникова (вживалася також неточна назва "вул. Мельника"). Спочатку впиралася в яр, після його закриття 1961 утворила спільну магістраль з вул. Щусева па Сирці.

В забудові вулиці архітектурну цінність становлять будинки: №8 у стилі модерн початку XX ст. (архітектор В.А. Безсмертній), №81 з елементами романського стилю колишній притулок дітей військових (архітектори 1.С. Кітнер, СП. Бек, 1900-1901), №79 – колишня 6-а (Лук’янівська) чоловіча гімназія (архітектори О.В. Кобелєв, П.А. Жуков, 1912-13), де працював український письменник і педагог С.В. Васильченко. В сучасних формах вирішено корпуси Інституту міжнародних зносин та Інституту журналістики (№36, архітектори І.П. Шпара, З.С. Чечик, 1981-91). Будинок №2 (па розі з вул. Глибочицькою) займає Державна холдингова Компанія "Артем" – одне З найпотужніших містобудівних підприємств міста, засноване 1892. На М.в. виходять головні будівлі Київського телецентру – висотний апаратно-студійний комплекс (№42, архітектори О.В. Комаровський та ін,, 1986) та металева телевізійна вежа (1973) заввишки 380 м – найвища споруда України. До М.в. прилягає сквер із Котляревському пам’ятником, на місці якого раніше стояла православна капличка (архітектор В.М. Ніколаєв, 1891; не збереглася). Вздовж вулиці простягається територія Військового кладовища та колишнього Лук’янівского єврейського кладовища (останнє не збереглося, за винятком окремих поховань та будинку №44 – первісно контори кладовища). Вулиця пов’язана із трагічними подіями 1941 в Бабиному Яру.