Одна з центральних і найдавніших площ міста. Історична назва походить від Михайлівського Золотоверхого монастиря та однойменного собору, що розташовані поблизу від неї і особливо шановані киянами як присвячені покровителю міста архістратигу Михаїлу. До неї підходять Десятинна, Велика Житомирська, Трьохсвятительська і Михайлівська вулиці та широкий Володимирський проїзд, який пов’язує її з Софійською площею. М. п. з’єднується з Подолом фунікулером. На ній розташовані будинок Міністерства закордонних справ України та Ользі княгині пам’ятник.
У древні часи на місці М. п. був глибокий яр, що розділяв Старокиївську і Михайлівську гори, на якій на початку XII ст. побудовано Михайлівський Золотоверхий собор. Район М. п. з найдавніших часів вважався священним місцем. До прийняття християнства на місці, де нині міститься будинок Міністерства закордонних справ, знаходилося найдавніше на території Києва святилище бога грому і блискавки, війни і перемоги Перуна, якого особливо вшановували слов’янські князі та дружинники. Тому високий крутий мис, що утворювався схилами Дніпра і яру називався Перуновим пагорбом. В пізньому середньовіччі цей яр у народі звався "чортовим берсмищем", що відбивало пам’ять про старе капище, яке знаходилося над ним. На його місці князь Володимир Святославич взимку 989-990 заклав церкву св. Василя Великого, відновлену в кінці XVII ст. під назвою Трьохсвятительської. З оформленням під кінець X ст. града Володимира вздовж яру пройшли його укріплення, над якими височила мурована брама, обернута в бік Михайлівської гори. Після виникнення Михайлівського Золотоверхого монастиря вона отримала назву Михайлівської. На протилежному від града Володимира боці яру, на Михайлівській горі, впродовж другої половини XI – початку XII ст. постав величний ансамбль града Ізяслава – Святополка з Дмитрівським та Михайлівським Золотоверхим монастирями і соборами при них та церквою св. Петра. Отже яр, на місці якого тепер знаходиться М. п., опинився оточеним з усіх боків оборонними спорудами, які були, мабуть, і в ньому самому по трасі узвозу, що вів на Поділ.
Після Батиєвої навали Верхній Киев на кілька століть занепадає, але Михайлівський Золотоверхий монастир, як і Софія Київська, продовжує діяти, набуваючи з початку XVII ст., як і Михайлівська гора, все більшого значення. З введенням до Києва у 1654, згідно з Переяслівськими домовленностями, московського гарнізону укріплення давньоруських часів в межах градів Володимира, Ярослава і Ізяслава – Святополка швидко відновлюються і місцевість навколо яру, який проходив під Михайлівським Золотоверхим монастирем, починає щільніше обживатися. Цей процес тривав і впродовж XVIII ст. Активно забудовувалася дорога, що вела з Верхнього міста до Лядських воріт трасою сучасної Михайлівської вулиці. Відповідно до розвитку Києва яр все більше заважав сполученню між кварталами його Верхньої частини. Тому у 20-х pp. XIX ст., під час будівництва Олександрівського костьолу на Михайлівській горі та нової Десятинної церкви на Старокиївській, він був засипаний і 1833 на його місці влаштовано площу її композиційними домінантами з різних боків стали споруджені в 1716-20 дзвінниця і собор обнесеного кам’яним муром Михайлівського Золотоверхого монастиря, Трьохсвятительська церква та зведена в другій половині XVII ст. церква св. Трійці (розібрана в 1858). В 50-х pp. XIX ст. на площу, яка 1869 офіційно отримала назву Михайлівської, вийшов один з фасадів комплексу Присутственних місць. У 1858-61 в кварталі площі між Великою Житомирською та сучасною Десятинною вулицями за проектом архітектора О. Беретті споруджено будинок родини Ейсманів, в якому з 1873 розміщувалося Перше реальне училище. Тут викладали літературознавець А. Степович і художник М. Мурашко, навчалися архітектори П. Альошин, Є. Єрмаков, О. Кривошеєв, гірничий інженер А. Страус, один з організаторів перших марксистських гуртків серед молоді Києва П. Запорожець (йому в 1974 на фасаді будинку встановлено бюст та меморіальну дошку). На початку XX ст. громадськість міста виношувала плани спорудження низки пам’ятників історичним діячам давнини вздовж планованого "Історичного шляху давнього Киева". Реалізація цього проекту почалася встановленням у 1911 на М. п. пам’ятника княгині Ользі, зруйнованого в 1919.
У січні 1934 на XII з’їзді Компартії України прийнято рішення про перенесення столиці Радянської України з Харкова до Києва. В зв’язку з цим в ньому розгорнулося будівництво офіційних споруд. За первісним задумом головний ансамбль з партійно-урядовими установами передбачалося звести на М. п. Він мав являти собою півколо у вигляді двох будинків з масивними колонадами, охоплюючих її дугою з боку Дніпра. Між ними на тлі ріки і лівобережних парків повинна була постати заввишки 40 м статуя Леніна. Один з цих будинків, на місці висадженої Трьохсвятительської церкви, споруджено в 1936-39. Він призначався для Центрального комітету Компартії України. Тепер в ньому міститься Міністерство закордонних справ. Але від початкового проекту перетворення М. п. на партійно-державний центр міста невдовзі відмовилися і другу будівлю так і не було зведено. Але заради цього проекту, як і з міркувань атеїстичної політики радянської влади, ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря в середині 30-х pp. XX ст. було зруйновано. Зокрема, знищені були його головний собор і дзвіниця. Площу 1937 перейменували в Урядову, 1961 – на Радянську, а 1977 – Калініна.
Відродження історичних споруд на площі, якій 1991 повернуто її стару назву, здійснювалося впродовж другої половини 90-х pp. XX ст. У 1993 з нагоди 60-річчя голодомору в Україні біля муру Михайлівського Золотоверхого монастиря встановлено пам’ятний знак його жертвам. У 1996 відновлено скульптурну композицію пам’ятника княгині Ольги. Того ж року схвалено рішення про відбудову дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря та його собору, фундаменти якого попередньо були досліджені київськими археологами під керівництвом Г.Ю. Івакіна. Після завершення розкопок Михайлівський Золотоверхий собор і монастирська дзвіниця були відновлені в їхній колишній величі. Роботи по оздобленню Михайлівського Золотоверхого собору завершено 2002. Нині М. п. і прилеглі до неї квартали є однією з найкрасивіших частин Києва.