Дитяча спеціалізована лікарня (пул. В. Чорновола, 28). Комплекс лікарні займає велику садибу на розі вулиць В. Чорновола та Андрющенка. Заснований як безкоштовна лікарня для чорноробів імені цесаревича Миколи. Дільницю під забудову надало міське самоуправління, будівництво перших споруд велося в 1892-93 (архітектор В. Ніколаєв) коштом відомого цукрозаводчика та мецената М, Терещенка, що спільно з дружиною надав первісний капітал для забезпечення функціонування лікарні, в утворенні якого взяли участь також київські благодійники М. Дегтярьов та М. Попов,
Діяльність лікарні розпочалася в лютому 1894. Спочатку єдиним лікувальним приміщенням був головний корпус на 52 ліжка, що містився в глибині садиби – цегляний, двоповерховий, з симетричним фасадом, прикрашений трикутним фронтоном на центральній осі. До комплексу входили також двоповерховий дерев’яний будинок адміністрації (на розі з вул. Андрющенка), кухня, дерев’яна каплиця та службові будівлі. В 1896 коштом подружжів М. і П. Терещенків та їхнього сина І. Терещенка позаду головного корпусу побудовано три одноповерхові корпуси: дерев’яний для хронічних хворих на 6 ліжок та два цегляних інфекційних, загалом на 17 ліжок. У 1899-1901 по фронту вул. В. Чорновола зведено будинок амбулаторії (архітектор М. Артинов) – цікавий за об’ємно-просторовим вирішенням будівлю, де цегляний двоповерховий об’єм з кабінетами лікарів оточує з трьох боків центральне одноповерхове ядро залу чекання. В 1901 1903 на пожертву М. Дегтярьова, згідно з його заповітом, ліворуч від головного корпусу побудовано хірургічний корпус па 25 ліжок (архітектор В. Ніколаєв) – цегляна двоповерхова споруда з одноповерховою гранчастою прибудовою для операційного залу. Лікарня для чорноробів відігравала значну роль в медичному обслуговуванні незаможних киян.
Під час Першої світової війни на території лікарні перебував шпиталь, після революції – туберкульозний диспансер, пологовий будинок. У 1927-29 заклад перепрофільовано на акушерсько-педіатричну лікарню, на її базі діяв Інститут охорони материнства і дитинства (Охматдит), який містився тут до 1961.
У радянський час територію комплексу поширено до вул. Ісаакяна, зведено кілька нових корпусів – хірургічний та неонатологічний (1975), лабораторний (1987), генетичний (1988). З дореволюційної забудови залишилися окремі споруди. Амбулаторія збереглася в первісному вигляді, будинок використовувався як дитяча поліклініка, нині – корпус №9 лікарні "Охматдит", в якому містяться адміністрація лікарні та окремі медичні фірми. Над головним корпусом (нині корпус №1) надбудовано третій поверх, фронтон втрачено. Хірургічний корпус (тепер корпус №3) в останні роки використовувався як центр дитячої мікрохірургії, над операційним залом надбудовано другий поверх. В колишньому адміністративному будинку (нині корпус №2) міститься неврологічне відділення. Один з інфекційних корпусів (тепер корпус №10) надбудовано другим поверхом для відділення ендокринології. Колишню кухню значно перебудовано (корпус №5), там влаштовано їдальню, бібліотеку, профспілкові приміщення. Всі інші старі будівлі на території лікарні не збереглися.
В лікарні та інституті "Охматдит" працювали видатні лікарі. На головному корпусі встановлено пам’ятну дошку на честь дитячого лікаря й відомого колекціонера мистецтва Д.^Сігалова, на хірургічному корпусі – на честь дитячого хірурга й ортопеда А. Шуринка, на амбулаторії – на честь багаторічного директора лікарні Т. Новикової. Можна згадати також колишнього директора "Охматдита", П. Буйка – партизанського лікаря, по-звірячому закатованого 1943 фашистами лікаря, вчену та педагога О. Хохол.