(Вул. Покровська, 7). Споруджена 1685 київським купцем (греком за походженням) Миколою Тарнавіотом на колишньому подвір’ї церкви Різдва Богородиці, що згоріла підчас пожежі 1651. Дерев’яна спершу лишалася церквою родини Тарнавіотів, на початку XVIII ст. вдова Тарнавіота заповіла перетворити її на парафіяльну. Зображена на плані І. Ушакова 1695. Протягом 1766-72 Київський міський архітектор І.Г. Григорович-Барський спорудив двоповерховий кам’яний храм у вигляді триконху, увінчаний трьома банями. Мальовничі високі ґанки з півдня та півночі містили гвинтові сходи до горішнього поверху церкви з вівтарем апостола Іакова Алфєєва. Загальні обриси будови з її напівкруглими фронтонами, вишуканими лініями декору фа садів та формами вікон справляють велике враження. Надзвичайно вдало перегукується з Андріївською церквою, яка височить над нею. В 1791 міжповерхове перекриття церкви розібрано, а престол св. Іакова перенесено до бічного приміщення. Після пожежі 1811 змінено форму бань, втрачено первинну ліплену декорацію фасадів. 1824 з заходу прибудовано теплий храм св. Іоанна Воїна.
Дзвіницю, що стоїть окремо, споруджено у 1798- 99. Складалася з двох ярусів: нижній – двоповерховий, мурований; верхній з дзвонами – первісно дерев’яний, знищений пожежею 1811. У 1831 надбудовано кам’яний другий ярус, а на перший перенесено церкву св. Іоанна Воїна. Нижній ярус має риси пізнього бароко, верхній споруджено у стилі ампір. Завершується характерною банею зі шпилем. Реставрована 1971 за проектом Євгенії Пламеницької.
На початку 30-х pp. XX ст. храм закрито радянською владою, у 1941 богослужіння в ньому відновилися. Настоятель храму протоієрей Олексій Глаголєв зробив храм осередком спасіння євреїв, дорослих і дітей від загибелі під час нацистської окупації.
У 1953-54 споруду реставрували, 1958 храм знову закрили, 1991 передали Українській автокефальній православній церкві, фактично він виконував функції кафедрального собору. Нині належить Українській православній церкві Київського патріархату.