В цілому кількість заарештованих у той час за політичними звинуваченнями перевищила 100 і невдовзі майже 90 з них отримали здебільшого по 7 років таборів та 5 років заслання. За таких умов першого секретаря ЦК КПУ П.Ю. Шелеста було звинувачено у примиренському ставленні до націоналізму й усунено з посади. Його місце зайняв В.В. Щербицький. Обшуки, арешти, політично мотивовані звільнення з роботи тривали. Так, 17 січня 1974 стався обшук на квартирі відомого дисидентськи налаштованого київського письменника В.П. Некрасова, у вересні того ж року він був змушений залишити СРСР.
Між тим 1 серпня 1975 у Гельсінки підписано заключний акт Загальноєвропейської наради з питань безпеки та співробітництва у Європі. Йдучи на поступки Заходу, радянська сторона забов’язалася дотримуватися визнаних міжнародним співтовариством прав людини. Це надало другого дихання дисидентському руху в СРСР, зокрема в Києві. В травні 1976 в Москві за ініціативою АД. Сахарова і ІО.Ф. Орлова створено групу з нагляду за виконанням рішень Гельсінської наради (Гельсінська група). Пов’язану з московською групу сприяння виконанню Гельсінських угод засновано і в Києві 9 листопада 1976. Очолив її відомий письменник М. Руденко, до складу ввійшли письменник-фантаст О. Бердник, генерал П. Григоренко, Л, Лук’яненко, О. Мешко, О. Тихий та ін. Репресії проти них розпочалися негайно. В лютому 1977 заарештовано М. Руденка, а невдовзі і переважну більшість інших членів Української Гельсінської спілки. Після винесення вироку поетесі І. Ратушинській у 1982 дисидентський рух стає у Києві малопомітним: майже всі його активісти опинилися за гратами.
10 листопада 1982 помер Л.І. Брежнєв. Його спадкоємцем па посаді генерального секретаря ЦК КПРС став колишній шеф КДБ Ю.В. Андропов, який сам пішов з життя 9 лютого 1984. Смерть його спадкоємця К.У. Черненка припала на 10 березня 1985. Його змінив М.С. Горбачов, який висунув гасло "перебудови".