В складній політичній грі, що розгорнулася в Києві протягом жовтня 1918 гетьман та помірковані сили в Національному союзі, передусім соціалісти-федералісти, при активному сприянні німецької сторони прагнули примирення й зближення, а національно-соціалістичні радикали з Національного союзу готували збройне повстання. Основною силою, на яку розраховували останні, був полк січових стрільців, що складався з галичан і стояв у Білій Церкві. Вони також досягли домовленості з радянським представництвом у Києві (очолюваним X. Раковським і Д. Мануїльським), про допомогу з боку більшовиків, які саме в цей час планували другу агресію проти України і розраховували на повстання українських лівих радикалів проти гетьмана для полегшення виконання цієї справи.
Ситуація в першій половини листопада 1918, зокрема розпад Австро-Угорщини і капітуляція Німеччини, сприяла швидкому розгортанню подій. 13 листопада в Києві відбулося таємне засідання національно-соціалістичних партій. Помірковані соціалісти-федералісти (представники яких були на той час в уряді) та трудовики відмовилися від участі в повстанні, вважаючи, що воно тільки призведе до анархії в Україні та відкриє шлях більшовикам. Але радикали з соціал-демократів, соціалістів-революціонерів і соціалістів-самостійників висловилися за збройну боротьбу й обрали для керівництва повстанням Директорію в складі В.К. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. 14 листопада члени Директорії вже були в Білій Церкві.