Історична місцевість у північній частині Києва в межах Шевченківського району. Розташована на пагорбах між Лук’янівкою (частиною якої вона інколи вважається), Глибочицею, Щекавицєю, Юрко-вицею та Реп’яховим яром. Недостатня археологічна дослідженість цієї місцевості поки що не дозволяє скласти уявлення про її давню історію, але не викликає сумніву, що вона була пов’язана з городищами, святилищами та могильниками на Юрковиці та Щека-виці давньослов’янських часів і доби язичницької Русі. Інтенсивного життя тут тривалий час не було і на плані Києва 1695 позначено, що на цих горах над Іордапсь-ким монастирем росте ліс. Т. почала обживатися з початку XIX ст. Назва пов’язана з оселенням тут у 40-х pp. XIX ст. групи волзьких (нижегородських) татар, які займалися переважно миловарінням і торгівлею. Хоч невдовзі вони в більшості переселилися на Поділ, від них походить назва вул. Татарська.
Між тим вибір місця поселення цими татарами, як і закріплення за сусідніми вулицями назв Печенізька та Половецька, можуть відбивати якусь давню, можливо, ще давньоруських часів, традицію, яка пов’язувала цю місцевість з тюркськими народами. Т. стала відома громадськості на початку 10-х pp. XX ст. у зв’язку зі "справою Бейліса", який, як і основні свідки по цій справі, мешкали тут на вул, Верхньоюрківській (тепер – О.Ю. Шмідта, на честь відомого полярника, який починав тут своє життя). Від старої типово "містечкової" Т. нині мало що лишилося після її забудови у 70-80-х pp. багатоповерховими будинками. Але збереглася Макаріївська церква, збудована на честь мученицьки загиблого від татар київського митрополита кінця XV ст. св. Макарія, відома також іконами пензля І. їжакевича.