Історична місцевість Києва, розташована у Наводницькій долині між Печорським та Видубицьким пагорбами й частково на них. За переказами, назва виникла від улюбленого місця князівського полювання. В XVI-XVI ст. тут знаходилось два села, які належали Києво-Печерській лаврі та Видубицькому монастирю. У XIX ст. вони утворили єдине передмістя, де у 1810-12 збудували Звіринецьку фортецю, в якій у середині XIX ст, розмістили великі артилерійські склади. В 1866 р. на пагорбі засновано Троїцький монастир. Вибух 1918 артилерійських складів знищив більшість забудови 3. В наш час його територія частково забудована переважно приватними садибами, частково її займає Національний ботанічний сад України. На печорській частині лишається старий Звіринсцький цвинтар, де поховано чимало відомих киян.
На території Заміститься Підземний Звіринецький монастир (вул. Мічуріна, 17-22). Імовірно, він був предтечею Видубицького монастиря; знаходиться бл. 800 м на північний захід від нього. Печерний комплекс виявлено випадково 12 жовтня 1888 під час зсуву ґрунту. У підземеллі знайшли стародавні поховання, взуття, плетені шкіряні хрести-параманди, пояси з тисненими малюнками. Після чергового зсуву 1911 коштами князя Володимира Жевахова в серпні 1912 проведено перші розкопки (О.Д. Ертель, СП. Вельмін). Було розчищено підземні ходи, зроблено обміри всього лабіринту, зафіксовано відкриті на стінах графіті першої половини XIII ст., в тому числі з переліком "…ігуменів Звіринецьких: Леонтія, Маркіяна, Михаїла, Іони, Климентія, Мануїла". Знайдено шкіряні вироби, подібні до попередніх, кераміку, різьблену кипарисову єпископську панагію з зображенням Богоматері з немовлям та композицією Успіння, а також металеву ікону з емалевим зображенням Богоматері з немовлям.
В 1913 засновано Звіринецький скит Різдва Богородиці. У 1915 найнебезпечніші ділянки печер укріпили цеглою і потинькували. Проте ці роботи завершити не вдалося через відсутність коштів. З 1912 до 1934 печерний комплекс функціонував як релігійний та екскурсійний об’єкт. До 1988, коли пам’ятку передали Музею історії м. Києва з метою реставрації та музеєфікації, вона дійшла у напівзруйнованому стані. Після проведених у 90-х pp. археологічних досліджень печери впорядкували і підготували для екскурсійного відвідування.
Новий археологічний матеріал (шкіряні вироби, кераміка, плінфа і брускова цегла, металеві вироби, графіті) свідчить, що печери виникли у XI-XII ст. і слугували ченцям підземним цвинтарем. Досліджений лабіринт загальною довжиною бл. 150 м являє собою комплекс, що складається з п’яти галерей, в стінах яких викопано поховальні ніші та келії, а також підземну церкву. Некрополь функціонував протягом XII-XVII ст. Його найдавніша частина – дві підземні галереї, кожна з яких мала окремий вхід. Пізніше їх об’єднано коридором, де відсутні поховання. Ця частина некрополя розширювалася у XII-XV ст. Четверта галерея вирита у XVI-XVII ст. Вона мала окремий вхід та, імовірно, пізніше була з’єднана поблизу входу з однією з давніх галерей. Поховання в ній носять яскраві сліди римо-католицького обряду. П’ятий прохід прокопали у. 10-х pp. XX ст. для зручного відвідування прочанами. За археологічними знахідками, давній монастир припинив своє існування, імовірно, в XV ст. До одного з печерних виходів прилягає стіна склепу, де поховано ігумена Звіринецького скиту Валентина. У печерах похований також відомий дослідник київської старовини І.М. Камапін.