16 липня 1990 за прикладом прибалтійських та закавказьких республік Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. 23 липня І її головою обрано Л.М. Кравчука. При його активній І участі 3 серпня 1990 Верховна Рада ухвалила закон І про економічну незалежність Української РСР.
2 жовтня 1990 р. на центральній площі Києва (тепер – майдан Незалежності) виникло наметове містечко, де студенти розпочали політичне голодування серед їх вимог були: відставка голови Ради Міністрів УРСР І В.А. Масола, відмова республіканського керівництва І від підписання нового Союзного договору, передача І місцевим органам влади майна КПРС і ВЛКСМ на території України, перевибори Верховної Ради України тощо. Водночас у місті проходили масові студентські демонстрації, які набули широкого резонансу. Для багатьох киян це стало поштовхом для виходу з лав партії. Застосувати проти голодуючих силу, з огляду на настрої киян, які всіляко підтримували голодуючих, влада наважилася. Українське керівництво на чолі з Л.М. Кравчуком вирішило піти на поступки і задовольнити певні вимоги голодуючих. В.А. Масола на прем’єрській посаді 14 листопада замінив В.П. Фокін, що трохи зняло напруження в столиці.
Політичні пристрасті буяли на тлі повсякденного життя міста. Чорнобильська трагедія викликала необхідність розселення сотен тисяч переселенців із забрудненої радіацією зони. Значна їх частина знайшла притулок у Києві, де їм було надано житло, переважно на нових масивах Лівобережжя. З середини 80-х pp. прискорилися темпи забудови південно-східної частини міста, на південь від Березняків і Харківського шосе. 1990 став до ладу Південний міст.
Попри хронічний брак коштів, продовжувався розвиток мережі музеїв. 15 травня 1991 відкрився музей М. Булгакова в будинку, де він мешкав, на Андріївському узвозі. В ті роки Андріївський узвіз та прилеглі до нього ділянки Подолу здобули нове життя. З кінця 80-х pp. тут щорічно наприкінці травня проводиться святкування дня Києва. Андріївський узвіз було відреставровано і він перетворився па вернісажну частину міста.
Між тим політичні події в СРСР розгорталися надзвичайно швидко. М.С. Горбачов втрачав підтримку як серед номенклатури, так і в усіх верствах суспільства. Б.М. Єльцин, обраний 12 червня 1991 Президентом Російської Федерації, повів на нього рішучий наступ.