Грушевського вулиця

Грушевського  вулиця

Одна з центральних і найкрасивіших вулиць міста, простягається від Європейської площі до Арсенальної площі, є головною планувальною магістраллю історичного району Липки. Ця траса як північна частина дороги від Старого міста до Києво-Печерської лаври під назвою Іванівський шлях функціонувала з давньоруських часів. Сполучення нею значно активізувалося під час спорудження за наказом Петра І Старої фортеці па початку XVIII ст.

Забудова вулиці почалася зведенням тут в середині XVIII ст. Марийського палацу за проектом архітектора В.В. Растреллі на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни, яка відвідала Київ у 1744 (№ 5). Тоді ж північніше, поруч з палацом, за проектом Растреллі закладено і Царський сад, від якого походить сучасний Міський сад. У 1890 в його північній частині, навпроти вул. Липської, в псевдо-російському стилі споруджено церкву св. Олександра Невського (зруйнована в 30-х pp. XX ст.), а на південній стороні парку, де нині знаходиться головний вхід до стадіону "Динамо", біля квітника, що мав назву долини троянд, 1863 відкрито розважальний заклад – кафе -шантан Шато-де-Флер. У 1868-78 тут збудовано приміщення з танцювальним залом, галереями і балконом (не збереглося), а з 1879 почало діяти Російське драматичне товариство, яке надавало сцену російським і українським театральним трупам (цей будинок звали також оперетковим театром) встановлено фонтан чавунного художнього литгя. Серед пам’ятників у парку вирізняється Ватутіну пам’ятник (1948).

На протилежній стороні вулиці, яка в 60-х pp. XIX ст. отримала назву Олександрівської (на честь імператора Олександра І), привертає увагу особняк (№ 14), збудований у 1819, ймовірно, за проектом київського архітектора А.І. Меленського. Створений у класицистичних формах, але в результаті наступних перебудов набув псевдо0ренесансного вигляду. За найпоширенішою версією, спочатку він належав генералу М. Раєвському, герою Вітчизняної війни 1812, пов’язаному з декабристами, які тут неодноразово збиралися. Тому на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням їх ватажків. Під час відвідин Києва 1821 тут бував і О.С. Пушкін, Навпроти площі, що простягається між Марийським палацом і Верховної Ради України будинком та парком, на розі з вул. Шовковичною, 1897 за проектом архітектора В.М. Ніколаєва в стилі неокласицизму на замовлення підприємця М. Зайцева збудовано величний одноповерховий особняк. Поруч у 10-х рр, XX ст. постав потім об’єднаний з садибою, про яку йшлося, особняк № 22, який належав лікарю Я. Полякову. Серед особняків XIX ст., які збереглися на Г. в., варто відзначити також двоповерховий будинок командуючого Київським військовим округом (№ 32), споруджений у 80-х pp. XIX ст. для командуючого цим округом київського генерал-губернатора М, Драгомирова, В радянські часи в ньому мешкали воєначальники І. Якір, І. Дубовий, І. Федько, С. Тимошенко, Г. Жуков, М. Кирпонос.

В кінці XIX – на початку XX ст. наближена до Європейської площі частина вул. Олександрівської прикрашається величними спорудами. Першим у 90-х pp. XIX ст. в псевдо-руському стилі постав звернутий фасадом на Європейську площу між вул. Хрещатик та Олександрівською "Слов’янський дім". Його будівництво було ініційовано співаком і хормейстером, завзятим слов’янофілом Д.О. Агренєвим. Будинок знищено наприкінці вересня 1941, в 1956-64 на його місці постав готель "Дніпро". На розі Олександрівської вул. і провулка, який отримав назву Музейного, за проектом архітекторів П. Бойцова і В. Городецького (скульптор Е. Сала) у доричному стилі давньогрецького храму збудовано будинок Музею старожитностей і мистецтв (тепер Національний художній музей України, № 6). Поруч з ним 1909 архітектором В. Риковим споруджено один з найвишуканіших у місті в стилі модерн семиповерховий прибутковий будинок Ш. Іссерліса (Музейний пров., 4), а 1911 на протилежному боці вулиці (№ 1, архітектори О. Кривошеєв та 3. Клеве) – гарно вписаний у паркове середовище корпус Міської публічної бібліотеки (тепер – Національна парламентська бібліотека України).

Після Лютневої революції 1917 Марийський палац і Царський сад стали місцем напруженої боротьби військово-політичних угрупованії, що діяли в Києві. Після проголошення 29 квітня 1918 гетьманом України генерала П.П. Скоропадського, Марийський палац до 14 грудня 1918 був його офіційною резиденцією, тут містилося і Міністерство внутрішніх справ Гетьманського уряду. З заняттям Киева більшовиками па початку лютого 1919 у Марийському палаці містився Раднарком України (того ж року вул. Олександрівську перейменовано на вул. Революції), в 1920 – червоноармійський штаб Київського військового округу, в наступні роки – Землевпорядний технікум, Сільськогосподарський музей, Постійна промислова виставка.

У 1914 на вул. Олександрівській (Грушевського, 30/1), на розі з Кріпосним провулком почав споруджуватися будинок льотної школи прапорщиків, завершений тільки 1931 як будинок Червоної Армії і Флоту, пізніше – окружний Будинок офіцерів Радянської Армії (тепер – Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України). У 1934-36 на території коли долини троянд Маріїнського парку та кафе- шантаиа Шато-де-Флер споруджено стадіон "Динамо" та пов’язані з ним будівлі. Впродовж середини – другої половини 30-х pp. XX ст. на вул. Кірова (так названо 1934 цю вулицю на честь радянського партійного діяча С.М. Кірова) розгорнулося масштабне будівництво урядових споруд, зумовлене перенесенням столиці УРСР з Харкова до Києва. В 1936-39 споруджено будинок Верховної Ради України |\о % архітектор В.І’. Заболотний) – одна з кращих архітектурних споруд радянського періоду. На протилежному боці вулиці, ближче до Європейської площі, в 1936-38 для Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР споруджено десятиповерхову будівлю (№ 12/2, архітектори І.О. Фомін та П.В. Абросимов). Після завершення будівництва тут розмістилася Рада Народних Комісарів УРСР (з 1946 – Рада Міністрів УРСР, а з початку 90-х pp.- Кабінет Міністрів України). У другій половині XX ст. однією з домінант вулиці став збудований 1973 на розі з вул. Липською (Грушевського, 26/1) двадцятиповерховий готель "Київ". У 1970 праворуч від Парламентської бібліотеки України поставлено Петровському пам’ятник. Наприкінці 1991 вулиця отримала сучасну назву на честь видатного вченого, громадського і державного діяча М.С. Грушевського.