Київ - столиця незалежної України
  • 13.08.2017
    Політична боротьба

    Політична боротьба на міському рівні впродовж 90-х pp. визначалася своїм драматизмом. У березні 1992 головою Київської міськдержадміністрації та представником Президента України в Києві став колишній голова Подільської...
    [Читать далее]

  • 13.08.2017
    Дзвіниця Дальніх печер

    Одна з найкращих барокових споруд XVIII ст. Закладена 1752, завершена у 1761. Будівельними роботами керував С.Д. Ковнір, автором проекту, імовірно, був П. Неєлов. Має 41 м у висоту; колись на ній висіло 9 дзвонів. Композицію споруди...
    [Читать далее]

  • 09.08.2017
    Інститутська вулиця

    Знаходиться в Липках і простягається від Хрещатика та Незалежності майдану, до Кловського узвозу. В давнину тут проходив Іванівський шлях від Лядської брами на південь, з’єднуючи старий Верхній Київ з Кловом і Печерськом....
    [Читать далее]

Последние публикации
Визначні пам'ятки Києва

Кирилівська церква

Кирилівська  церква

(Вул. Кирилівська, 103). Заснована бл. 1146 великим князем Київським Всеволодом Ольговичем на честь свого небесного патрона св. Кирила на узгір’ї урочища Дорогожичі. Дорогожичі контролювали шлях на Вишгород і Чернігів, а також північні стратегічні підходи до Києва. Чернігівські князі Ольговичі заснували тут свій родовий монастир як базу впливу на Київ у постійній боротьбі за великокнязівський престол. Крім мурованої церкви, інші споруди монастиря були дерев’яними.

К. ц. шестистовпний тринефний однобанний храм з яскраво вираженим нартексом розміром 31×18,4 м. У південній частині нартексу містилися хрещальпя з невеличкою апсидою. Сходи на хори ховалися в західному пряслі північної стіни. В південній частині хорів знаходилась ще одна невеличка апсида з напівкруглою в плані нішею жертовні. Стіни зведено в по рядовій техніці кладки. Розміри плінфи ЗО-32×22- 26×2,5-5 см. Застосовувався цем’янковий розчин рожевого кольору високої міцності. Підлога в центрі викладалася різьбленими шиферними плитами, інкрустованими мозаїкою, решта її – кольоровими керамічними полив’яними плитками. Зовні стіни були прикрашені пілястрами з напівколонками відповідно до членування внутрішнього простору.

К. ц. збудовано тим самим зодчим і тією будівельною артіллю, що й церкву Успіння Богородиці (Пирогоща) на Подолі (1135) та Георгіївську церкву в Каневі (1144). Вона повністю повторює їхні головні риси й технічні прийоми. В інтер’єрі церкви, який не зазнав значних змін протягом століть, після тривалих реставраційних розчисток до нас дійшло близько 800 кв. м фрескового живопису XII ст., частково збереглися розписи XVII ст. та олійні розписи кінця XIX ст. Розписи другої половини XII ст. вказують на певні романські впливи, в них могли брати участь балканські художники. На цю користь свідчить значна кількість балканських святих. Серед відновлених фрескових розписів вирізняються композиції "Євхаристія", "Святителі", "Благовіщення". В північній апсиді зображення святих – Костянтина, Димитрія Солунського, Климента Болгарського, Іоанна Македонського. В південній апсиді вміщено тринадцять сцен з життя св. Кирила Олександрійського (на честь якого було надано християнське ім’я князю Всеволоду і названо саму церкву). На стінах храму розміщено композиції: "Успіпня Богородиці",

"Різдво Христове", "Здвиження хреста", зображення – візантійського імператора Костянтина та його матері Олени. На лопатках хрещатих стовпів – великі постаті святих воїнів: Федора Стратилата, Димитрія Солунського, Георгія Переможця та ін. В нартексі збережено деякі сцени з композиції "Страшний суд". Серед них найвиразнішими є сцени – "Янгол, що звиває небо", "Лоно Авраама" і "Хід князів".

Після тривалого занепаду К. ц. відремонтовано в 1605-12 за ігумена Василя Красовського. Був поновлений давньоруський живопис, зроблено нові розписи, в апсидах встановлено три престоли: у центральній на честь св. Трійці, у південній – святих Кирила та Афанасія Александрійських, у північній – архістратига Михаїла. Церкву стали називати св. Трійці. Ремонтні роботи тривали в 1687-97 за ігумена Інокентія Монастирського. Після великої пожежі 1734 знову проводилися відбудовчі роботи до 1760 за планом архітектора І.Г. Григоровича-Барського, На давній церкві будуються нові бані, розкішні фронтони. Будівля одягається в шати українського бароко. Будується новий мур, дзвіниця, трапезна палата. В 1786 монастир скасовано, а його садибу передамо під громадську лі карий і.

У 1860 під час ремонту церкви під шаром тиньку виявлено фрески XII ст., що привернуло увагу широкої громадськості. Після III Археологічного з’їзду в Києві 1864 почалася розчистка стародавніх розписів. В 1883-84 проводились реставраційні роботи під керівництвом А.В. Прахова, зокрема розкриття, фото-фіксація і реставрація первісних композицій. Давній фресковий живопис перемальовували олійними фарбами, а на тих місцях, де він був повністю втрачений, розписи робили заново у "візантійському" стилі. В групі художників брали участь М.К. Пимоненко, Х,П, Платонов, І.Ф. Селезньов, В.Д. Замирайло, І.С. Їжакевич, С.П. Костенко, О.А. Курінний та ін. В перший сезон роботами керував М. Глоба, а в завершальний – М.О. Врубель. Найбільш відомими його роботами в К. ц. є: "В’їзд до Ієрусалима", "Зішестя Святого Духа", "Космос", "Благовіщення". П’ятиповерховий барочний іконостас XVIII ст., що закривав живопис апсид, було замінено на низьку мармурову передол-тарну перегородку за проектом А.В. Прахова. Ікони для нього виконав М.О. Врубель олією на цинкових дошках у венеціанському стилі.

З живопису XVII ст. зберігся портрет ігумена на південній стіні, портрет розміщено в овалі, наче в рамці картини, під ним – герб. Традиційно вважалося, що це зображення Василя Красовського, оскільки його поховали поруч. Проте монограму з семи літер на ньому розшифровують як ім’я Інокентія Монастирського.

Дослідницько-реставраційні роботи здійснювалися тривалий час художниками-реставраторами: в 30-х pp. XX ст. Д. Кіпликом та П. ІОдіним, 1949-54 – Л. Калиниченком, Є. Мамолатом, О. Плющем та пі. в 1960-80 – В. Баб’юком, О. Єрком, П. Редьком та ін.

В пагорбі, на якому стоїть К. ц, знаходиться печерний комплекс двоярусних підземних галерей з житловими та поховальними приміщеннями. Частково вони досліджувалися в 1949-52. Імовірно, що комплекс передував кам’яному храму і сформувався в XI – на початку XII ст., як початкове печерне поселення ченців монастиря. Частково вони забутовані камінням. К. ц. є філіалом Національного заповідника "Софія Київська".

/>

Читайте так же:

    Комментарии запрещены.