Лук’янівський державний історико-меморіальний заповідник (вул. Дорогожицька). Засновано (1878) за ухвалою міської думи на північній околиці міста, за Лук’янів-кою. Міститься між сучасними Доротожицькою та Дегтярьовською вул. У 10-х pp. XX ст. кількість могил сягала ЗО тисяч на площі 17 га. Нині має 45 дільниць. Кладовище використовувалося переважно як православне, хоч траплялися випадки поховання представників інших конфесій. У 1911 тут освячено Катерининську церкву, перероблену з більш ранньої дерев’яної каплиці (не збереглася).
За часів визвольних змагань і громадянської війни тут влаштовано братські поховання невідомих киян, убитих червоними вояками М. Муравйова (1918) та знищених у катівнях ЧК (1919); у безіменній могилі по-кладено страченого біля Лук’япіпсі.кої тюрми терориста Б. Донського – вбивці німецького фельдмаршала Г, Ейхгорна (1918). Тут покоїться художник О. Мурашко, лікар В, Образцов. У подальші часи некрополь став місцем поховання відомих культурних діячів і вчених: художники О. Богомазов, Ф. Кричевський, Г. Світлицький, С. Світославський; архітектори П. Альошин, В. Безсмертний, О. Вербицький, О. Кобелєв, В. Фельдман; мистецтвознавець І. Моргилевський; музикант і педагог В. Пухальський; актриса Л, Гаккебуш, фізик Г. Де-Метц, хімік С. Реформатський, другий президент НАН
України М.П, Василенко, академіки НАН України К. Воблий, Є. Вотчал, Д. Граве, О. Динник, М. Калино-вич, М. Кащенко, В. Корецький, А. Лобода, О. Орлов, В. Плотников, Г. Пфейффер, В. Різниченко, К. Симинсь-кий, Б. Срезнєвський, М. Стражеско, П. Тутковський, М. Федоров, О. Фомін, М. Холодний, В. Чаговець, Б. Чернишов, Ф. Яновський та ін.
За радянського часу з інших кладовищ, які підлягали знищенню, на Лук’янівку переносилися окремі поховання, зокрема, з Аскольдової могили – останки льотчиків П. Нестерова та Є. Крутеня, з Покровського монастиря – прах його засновниці, великої княгині Олександри Петрівни. Сюди, до могили батька, перепоховано генерала М. Духоніна – колишнього головнокомандувача російської армії. Під час політичних репресій на кладовищі таємно ховали тіла жертв, закатованих і страчених у Лук’янівській в’язниці. Тут у безіменних могилах поховано письменників К. Буревій, Г. Косинку, поета О. Близька, священника і вченого О. Глаголєва (встановлено символічний надгробок), На Лук’янівському кладовищі поховані герої радянського підпілля в окупованому Києві – О. Пироговський, родина Хохлових; тут влаштовано монумент на могилі моряків Дніпровської військової флотілії, які загинули 1941. Ряд надгробків викопано за проектами скульпторів І. Кавалерідзо, С. Коненкова та ін.
З 1962 кладовище закрите для поховань. У 1994 урядовою постановою воно оголошене державним історико-мєморіальним заповідником. Тут виконано значні роботи з благоустрою, проводяться наукові дослідження, урочисто відзначаються пам’ятні дати. У склепі-каплиці міського голови С. Сольського влаштовано церкву Св. Новомучеників. У 2000 на кладовищі поховано дослідницю Київського некрополя Л. Проценко, яка багато зробила для вивчення та збереження історичних поховань.