(Вул. Хорєва, 5а). За давнім переказом, назва походить від ікони св. Миколая Чудотворця, яка "притиснула" злодія, коли він намагався пограбувати церкву. Реставраційні роботи 1987 виявили, що будівля сучасного храму стоїть на давньоруських фундаментах другої половини XII – початку XIII ст. Вперше дерев’яна церква на цьому місці згадується 1611. У 1631 коштом київського міщанина І Іетра Залізного Гроша споруджено мурований храм, який є найдавнішим з існуючих на Подолі. На плані І. Ушакова 1695 церква зображена з одним верхом. Протягом часу стіни споруди неодноразово перебудовувалися. Нинішній мурований об’єм у стилі українського бароко збудовано на межі XVII-XVIII ст. Він мав типову хрещату дев’ятикамерну будову української дерев’яної церкви і завершувався п’ятьма банями. Споруда дуже постраждала від пожежі 1718, відбудована у 1748-50. Храм мав бічні вівтарі св. Косьми та Даміана (на півдні) і Покрова Богородиці (на півночі). Останній після пожежі освячено в ім’я св. Димитрія Ростовського. У 1794 з заходу прибудовано дзвіницю з теплою церквою Стрітення Господнього у першому ярусі. У XVII ст. поруч із церквою стояв будинок батька св. Димитрія Ростовського – київського сотника Сави Туптала, який 1703 заповів його церкві.
Під час пожежі 1811 церква сильно постраждала. Міський архітектор А. Меленський відбудував її у 20-х pp. X1X сг. з однією банею. Бл. 1833 навколо дзвіниці споруджено одноярусну прибудову. У 50-х pp. XIX ст. заново зведено її верхній ярус у формах класицизму, 1868 з південного боку до притвору прибудовано каплицю та споруджено тамбури перед північними та південними дверима.
В 1934-35 М. П. ц. була митрополичою кафедрою Української автокефальної православної церкви. У червні 1935 р. церкву закрили і використовували як склад. Реставрація 70-80-х рр. ХХ ст. відновила попередній вигляд церкви, її передано Українській православній церкві Київського патріархату. На М. П. ц. встановлено меморіальну дошку на честь митрополита Івана Павловського.