(Вул. Костянтинівська, 6). Споруджений наприкінці XVII – на початку XVIII ст. За поширеною легендою, в ньому зупинявся російський імператор Петро І, звідки й назва у численних путівниках. Проте цей факт не доведений документально. Відомо тільки, що Петро І справді відвідав один з подільських мурованих будинків поблизу церкви Миколи Притиска. Після пожежі 1742 відбулася велика перебудова будівлі, імовірно, за участю І.Г, Григоровича-Барського в середині XVIII ст. Пожежа 1811 також завдала значних пошкоджень будинку. В результаті ремонту споруда втратила бароковий декор фасадів – його звели до класичних форм. Реставраційні роботи 1975-78 (архітектор В.Т. Цяук), зберігаючи всі пізніші прибудови, відновили декор будинку та його планування на другу половину XVIII ст. Первісно споруда була двоповерхова, у плані Г-подібна, з глибоким льохом та двома вежо подібними об’ємами біля південного фасаду. В XVllI ст. між вежами та на вхідному ризоліті з півдня влаштовано відкриті аркади у барокових формах.
Нині будинок – асиметричний за композицією, складається з кількох приміщень, з’єднаних анфіладою, входи з півдня та півночі. Кручені сходи займають північно-східну вежу. Південний фасад має ризаліт-ганок з двоарковими лоджіями, які спираються на приземкуваті низькі колони. Масивні стіни основного об’єму розчленовано двоярусними лопатками та невеличкими вікнами без прикрас. Східне його крило має вікна та декоративні ніші, які оздоблено лиштвами з лучковими (перший поверх) та трикутними (другий поверх) сандриками. На північному фасаді будинок має ризаліт із заокругленими гранями, де влаштовано на першому та другому поверхах глибокі триаркові лоджії.
З 1663 будинок належав відомій заможній подільській родині Биковських (Биковичів). У 1780 його продано магістрату і з 90-х pp. XVIII ст. по 1803 в ньому розміщувалася лікувальна установа ("смирительный дом"). З 1799 тут насильно утримували за сфальсифікованим політичним звинуваченням без суду та доказів композитора А.Л. Веделя. Від початку XIX ст. тут містилось подільське "народне" парафіяльне училище, у 70-80-х pp. XIX ст.- казарми, у 1886- 1917 – Олександрійський міський дитячий притулок, після 1917 – житловий будинок. У 1978 його передано новоствореному Музею історії міста Києва, який спочатку тут і розміщався. Нині входить до складу Історико-археологічного заповідника "Стародавній Київ". Тут знаходяться підрозділи заповідника та археологічні фонди Музею історії міста Києва.