Суперництво між Братською та Лаврською школами

Суперництво  між Братською та Лаврською школами

Виникла загроза суперництва між Братською та Лаврською школами. Київське братство звернулося до П. Могили з пропозицією об’єднати їх на базі Братської, але з визнанням П. Могили її "довічним охоронцем і наставником". З нового 1632 навчального року об’єднана школа під назвою Киево-Могилянської колегії почала діяти на базі Братського монастиря. Першим її ректором було призначено І. Трофимовича-Коздонського, префектом (застуником ректора) – С. Косона. Її інтелектуальним рівень і матеріальна забезпеченість, як і кількість учнів, значно зросли. Того ж року П. Могилу обрано митрополитом і йому швидко вдалося домогтися офіційного визнання польською владою православної Київської митрополії.

В 1633 за наказом короля Владислава IV уніатський єпископ був змушений передати православним Софійський собор, який З ЦЬОГО часу почав діяти як кафедральний храм міста, при ньому відновлено православний монастир. В соборі тоді ж проведено значні ремонтно-реставраційні роботи. Повернуто було Видубицький та Пустинно-Миколаївський монастирі, які перебували під уніатами. Значно посилився Кирилівський монастир, відроджений у перших роках XVII ст. Отже всі основні храми та монастирі Киева знову опинилися у православних і були підремонтовані та оновлені. Капітальної перебудови зазнав храм Спаса на Берестові. А при Братському монастирі, на базі якого розгортав роботу Києво-Могилянській колегіум, відведено приміщення для класних навчань та сирітський дім.

П. Могила приділяв велику увагу і розробці та оформленню православної догматики. Наслідком цього стало видання друкарнею Києво-Печерської лаври таких його полемічних і богословських творів, як "Свхарістеон" (1632), "Анфологіон" (1636), "Ліфос" (1644), "Короткий катехізис" та "Свхарістеон", або "Великий Требник" (1646), у якому нормовано догмати та обряди православної церкви. На скликаному 1640 в Кисві помісному соборі прийнято концептуальні засади богослов’я П. Могили, в березні 1643 затверджені патріархами Константинопольським, Олександрійським, Антіохійським та Єрусалимським. Отже, з Києва вийшов догматичний текст, який репреіснтував в оновленому вигляді православну віру відповідно до потреб, запитів і умов XVII ст.

Могилянське богослов’я піднесло Київ на рівень най смачніших теологічних центрів тогочасного християнського світу, підтверджуючи його метафоричне визначення як "другого Єрусалиму". На базі Київської духовної школи утворилася нова генерація європейські освічених, обізнаних в давніх і нових європейських мовах богословів.