За будинком Філармонії нависла металева арка монументу на честь "воз’єднання" України з Росією. Цей рік у певному розумінні можна вважати підсумковим в розвитку міста радянської доби, оскільки після нього аж до часів Незалежності майже нічого вартого уваги споруджено не було.
У 80-х pp. XX ст. Київ виступав як потужний науково-інтелектуальний центр – центр освіти і культури. Тут містилися 44 науково-дослідних академічних установи, 18 вищих навчальних закладів, в яких навчалося близько 146 тис. студентів, 302 загальноосвітні школи, 40 середніх спеціальних закладів і 38 професійно-технічних училищ, налічувалося 1332 бібліотеки з книжковим фондом понад 66 млн. одиниць, які постійно збагачувалися новими надходженнями, зокрема продукцією 16 київських видавництв.
У Києві в ті роки діяло три кіностудії (художніх фільмів ім. О. Довженка, науково-популярних та хронікально-документальних фільмів), 11 театрів (опери та балету, української драми, російської драми, драми і комедії, юного глядача, театр ляльок тощо), 8 палаців культури, філармонія, цирк, 152 кінотеатри і стаціонарні кіноустановки. Світову славу здобули мистецькі колективи міста – Симфонічний оркестр УРСР, Український народний хор ім. Г. Верьовки, Капела бандуристів, хорова капела "Думка", Ансамбль танцю ім. П. Вірського та ін. У місті було 26 державних музеїв, зокрема такі відомі, як Києво-Печерський історико-культурний заповідник з багатьма музейними установами, музеї українського, російського, західного та східного мистецтва, історичний музей та музей історичних коштовностей, музеї історії Києва, Великої Вітчизняної війни, народної архітектури та побуту, Т. Шевченка, Лесі Українки, науково-природничий музей АН УРСР з багатими археологічними, геологічними, ботанічними, зоологічними колекціями тощо. До того ж 40 музеїв працювало на громадських засадах. Разом з унікальними пам’ятками архітектури це робило місто скарбницею культурно-історичних цінностей світового значення.