Встановлення Центральною Радою своєї влади в Кисні та її підтримка в переважній більшості інших міст України ще не гарантувало безпеку новонародженої УНР. Майбутнє України вирішувалося в розташованих на її території, особливо вздовж лінії фронту, військових частинах. Генералу П. Скоропадському протягом серпня 1917 вдалося створити на базі підпорядкованого йому 34-го корпусу зразково вишколений і дисциплінований І Український корпус. Коли підбурені Є. Бош збільшовичені військові частини почали наступ на Київ з метою повалення Центральної Ради, сили П. Скоропадського 4-5 листопада в районі залізничної станції Козятин роззброїли їх та об’їзними шляхами відіслали до Центральної Росії. Таким чином 1 Українському корпусові вдалося врятувати Київ напередодні проголошення Української Народної Республіки. Але в особі П. Скоропадського Генеральний секретаріат вбачав майбутнього Бонапарта і М. Поршу та С. Петлюрі вдалося примусити його 29 грудня 1917 скласти свої повноваження. Під впливом негативного ставлення Центральної Ради, а незабаром і більшовицької агітації цей зразковий, добре дисциплінований 60-тисячний корпус розпався.
Водночас все напруженішими ставали відносини Центральної Ради з більшовиками. 4 грудня 1917 вона отримала від Раднаркому складений попереднього дня В. Леніним і Л. Троцьким "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради". З грудня в Києві відкрився І Крайовий з’їзд більшовиків України, який проголосив необхідність рішучої боротьби з Центральною Радою як контрреволюційним органом. Але надії на перевагу більшовиків на І Всеукраїнському з’їзді рад, який відкрився 6 грудня в Києві, зазнали повного фіаско. Більшість учасників з’їзду (загалом прибуло близько 2 тис. делегатів з усієї України) були обрані радами селян які орієнтувалися на програму українських есерів, тоді як більшовиків налічувалось тільки 150, переважно від промислових центрів Східної України. Провід з’їздом перебрали українські есери, обравши головою М.С. Грушевського. Більшовики залишили зал засідань.
Між тим червоні війська вступили на територію України, зайняли Харків і почали наступ на Київ. У цей критичний час спроба полковника В. Павленка сформувати два так званих сердюцьких полки з твердою військовою дисципліною, без комітетів і рад, викликала протест Генеральной) секретаріату, який не хотів постійної армії як "буржуазної" та "контрреволюційної".