Центральна архітектурна споруда київського водогону XVII-XVIII ст. Павільйон-фонтан, спочатку дерев’яний, збудовано над старим великим колодязем-басейном XVII ст. у 1748-49, коли архітектором І.Г. Григоровичем-Барським споруджено широку розгалужену систему водопостачання, яка поширювалася на весь Поділ. Він розподіляв джерельну воду з гір по сусідніх колодязях та садибах. Кам’яний павільйон зведено 1757 за проектом, імовірно, І.Г. Григоровича-Барського. Мав вигляд перекритою високою напівсферичною банею круглої ротонди з чотирма напівкруглими арочними отворами та спареними колонами, що завершуються коринфськими капітелями. Баню вінчала мідна барельєфна фігура апостола Андрія, який благословляє київські гори. На фризі усіх чотирьох боків викладач Київської академії П. Брульон у 80-х роках XVIII ст. "устроил магистрату часы" (сонячні). Всередині колодязя стояв "ангел, держащий сосуд, из которого через подведенные подземные трубы фонтан изливает в тот колодязі, воду, а из онаго чрез такие трубы прочие колодязи для употребления и удовольствия обывателей наполняются", Бл. 1800 фігуру ангела замінено на різьблену з дерева композицію "Самсон роздирає пащу лева", яка являє собою один з кращих взірців народних традицій українською різьбярства (1914 замінена на бетонну, зберігається у Національному художньому музеї). Споруду зруйновано 1935, 1982 відновлено за проектом архітектора В.П. Шевченка.
"Самсон" користувався великою популярністю серед киян. Чисту й холодну" воду з фонтана вважали за цілющу. Навколо нього у XIX ст. знаходився ринок ("товчок"), де торгували найдешевшим крамом. Про нього народилося багато легенд та прислів’їв (той, хто вип’є води від "лева", залишиться жити у Києві; про Самсона, який плив Дніпром і його зустрів лев; "коло лева печінка дешева").
Водогін складався з дерев’яних труб, які виготовлялися з соснових колод довжиною 4-5 м і діаметром 0,45-0,55 м. В них були майстерно просвердлені отвори діаметром 10 см. Труби з’єднувалися за допомогою залізних муфт. Водогін доставляв воду з численних зрубів-колодязів, влаштованих на джерелах, що знаходились біля підніжжя Старокиївської та Замкової гір (Поштова пл., вул. Андріївська, Покровський пров. тощо). Перші відомості про київський водогін дає грамота польського короля 1636, якою дозволялось провести воду з гір до Братського монастиря. В той же час було проведено гілку від "колодязя обрубом зробленого" від костьолу бернардинів (район вул. Покровської) до домініканського монастиря св. Миколая (вул. Микільсько-Притиєька). Водогони) груби переважно було прокладено під дерев’яними мостовими подільських вулиць, вони вели практично до всіх міських садиб. Лише у середині XIX ст. дерев’яні труби замінено на чавунні.