Київ - столиця незалежної України
  • 17.03.2015
    Грузовые перевозки по Украине

    Для развития любой экономики страны, как и мира в целом, все более актуальным становится вопрос перемещения грузов. Организация и процесс доставки груза в пункт назначения, называется перевозкой грузов, или грузоперевозки. Важным...
    [Читать далее]

  • 01.07.2014
    Как забронировать гостиницу в Киеве?

    Если путешествуя по миру, вы решили отдать свое предпочтение Киеву, то вам нужно определиться в какой гостинице вы остановитесь, для этого воспользуйтесь бронированием гостиницы. Бронирование гостиниц сэкономит ваше время,...
    [Читать далее]

  • 13.04.2014
    Політична боротьба

    Політична боротьба на міському рівні впродовж 90-х pp. визначалася своїм драматизмом. У березні 1992 головою Київської міськдержадміністрації та представником Президента України в Києві став колишній голова Подільської...
    [Читать далее]

Последние публикации
Визначні пам'ятки Києва

Фортеця

Фортеця

Стара Ф.- комплекс київських оборонних споруд па Печерську другої половини XVII – початку XIX ст. У 1679-80 у зв’язку з турецькою загрозою навколо Києво-Печерського монастиря та передмість навколо нього збудовано нові укріплення – прямокутної форми, складалися з земляного валу та рову перед ними. Мали три дерев’яні брами з баштою з проїздом, бойовими майданчиками над ними та гострим наметовим дахом, підйомним мостом. Київська брама вела на північ до Старого Києва, Васильківська – на захід до броду через р. Либідь на Васильків і далі на південь, П’ятницька – до Наводницького яру, Видубичів, мосту через Дніпро.

В 1706 під час Північної війни Петро І вирішив перенести головну фортецю міста на Печерськ. Печерський монастир, навколо якого тільки зведено (1695-1703) могутні мури, мав правити за внутрішню цитадель. Загальна довжина мурів сягала бл. 1100 м, з товщиною в підошві – 3 м та висотою – 4–6 м (1,6 м на висоті амбразур). їх посилювали чотири башти та три брами. Було сплановано бл. 1000 дворів, мешканців виселено з територій Печерського містечка, де будували укріплення. Спорудження головного валу, який напівколом оточував монастир, завершили 1708, але постійні удосконалення та ремонти велись практично до початку XIX ст, Вал сягав у підошві 35 м товщини, висоти – від 6 м до 20 м залежно від конкретного рельєфу місцевості. Перед валом викопано широкий (до 40 м) рів глибиною 6 м, перед яким знаходився ще один допоміжний вал.

У 1746 фортеця мала 9 бастіонів (Рождественський, Семенівський, Олексіївський, Андріївський, Кавалерський, Успенський, Петровський, Спаський, Пав-лівський), Олександрівський напівбастіон і три брами. Київська брама стояла на традиційному місці (бруківка сучасної вул. Січневого повстання поблизу будинку № 26-а), з 50 pp. XVIII ст. мурована. Рештки валів з обох боків сучасної вулиці збереглися. Обабіч знаходилися Петровський та Спаський бастіони, через рів з підйомним мостом – равелін з передовою равелінною брамою (розібрані 1905). Васильківська брама, мурована 1755 на старому місці (вул. Цитадель-на, 3) містилась між Кавалерським та Успенським бастіонами і також мала равелінну браму, рештки якої збереглися. Московська брама (мурована 1765 на місці П’ятницької) мала ще й нижню Московську браму, прорізану к 1779 у валу передового ретрашементу. Між ними також знаходився рів з підйомним мостом.

В бік Старого Києва влаштували три допоміжні равеліни, а у Наводницькій долині, де проходив шлях до мосту,- польові укріплення (реданти та люнети), Навколо фортеці було влаштовано еспланаду – розчищений простір, де ліквідували житлову забудову і рослинність. У фортеці розміщено великий гарнізон, збудовано казарми, житло для офіцерів, кордегардія, гауптвахта, скарбниця, цейхгауз, військовий суд, магазини з припасами, порохові льохи, артилерійські майстерні, на базі яких у 1784-1803 спорудили будинок старого Арсеналу (вул. Січневого повстання, ЗО). З 1711 сюди перевели резиденцію губернатора й всі імперські владні структури. Після побудови в середині 30-х pp. XIX ст, нової фортеці стара перетворилась на внутрішню цитадель.

Нова Ф.- система київських укріплень XIX ст., розміщена на Печерську. Для модернізації застарілої фортеці початку XVIII ст. військовим інженером К.І.

Опперманом розроблено план нових київських укріплень, затверджений 1830, за яким нова фортеця мала стати однією з наймогутніших у Європі. Проте будівельні роботи велися занадто довго – з 1831 по 1863, та й у стратегічному плані Київ опинився в глибокому тилу. Через швидкий розвиток нарізної артилерії фортеця морально застаріла. її перевели до III класу, а 1897 надали статус фортеці-складу. Навколо укріплень було спроектовано цілу систему сучасних фортів, але збудовано тільки Лисогорський. Нова фортеця складалася трьох головних частин: цитаделі (за яку правила стара фортеця на Печерську), Васильківського та Госпітального укріплень. Земляні фортифікаційні споруди сполучались з цегляними оборонними казармами, що йшли вздовж краю Печерського плато, пануючи над усією місцевістю. Цитадель залишалася майже незмінною, тільки нижню територію Лаври було огороджено новим оборонним муром та підпірними стінками. Під час Кримської війни на лівому березі Дніпра, перед Ланцюговим мостом, було споруджено передмостові укріплення. Міст прикривала на набережній (біля станції метрополітену "Дніпро") вежоподібна Подільська брама(1849-53), облаштована водозабірними пристроями (знесена у 40-х pp. XX ст.).

Миколаївська брама (вул. Січневого повстання, 1) являла собою головний в’їзд до фортеці, фактично поєднувала функції форту і казарми. Споруджена за проектом П. Томапського в 1846-50. Стояла па вузькому перетинку, який з’єднував старий Печерськ з Липками та Старим Києвом. Казарма призначалася для 500 солдатів. Західна стіна її сполучалася муром з будинком нового Арсеналу. Споруда складної в плані форми мала три поверхи з боку ропу і дна – з боку Печерська. Будівлі збудовано в староаіпалійському стилі з імітованими машикулями та мерлонами, чотирикутними баштами, подвійною аркою для проїзду, яку поділяли потужні потрійні колони з чудовими бронзовими капітелями (не збереглися), масками левів на стулках воріт. Мала дерев’яний підйомний міст, який спирався на кофр – прямокутну споруду для обстрілу рову та допоміжного валу (глясису). У 50-х pp. XX ст. кофр надбудували ще одним поверхом. З 1855 тут містилася головна гауптвахта та приміщення для "таємних арештантів" (з 1863). В 1905 в зв’язку з прокладанням трамвайної колії оборонний мур, що йшов до будинку Арсеналу, розібрали, проклавши сучасну вул. Січневого повстання (тоді Микільську). Браму заклали. Нині тут військова комендатура Київ, гарнізону.

Васильківське укріплення. Знаходилося між сучасними вул. Щорса, Чигоріна і Перспективною. Мало форму неправильного півкола з чотирма гострими виступами, звернуто на південний захід. Побудовано в 1832-39. Перед валом знаходився рів з допоміжною стіною, перед ровом – равелінний вал, по флангах – артилерійські каземати, в центрі – капонір. В тилу стояли гри башти, з’єднані оборонним муром.

Башту № 1 (вул. Щорса, 38) зведено в 1832-37. Займала центральне положення у Васильківському укріпленні, була першою спорудою нової Ф. Закладена як редут, що означає "останній пункт оборони". Спочатку – двоповерхова, мала напівкругле внутрішнє подвір’я, в яке потрапляли через підйомний міст. Призначалася для розміщення офіцерського складу, з 1839 – шпиталь. У 1838-39 до неї добудували мур з брамою, 1897 амбразури перетворили на вікна, надбудували третій поверх.

Башта № 2 (вул. Щорса, 44) замикала лівий фланг укріплень. З’єднувалася муром з баштою № 1, збудована у 1833-44. Двоповерхова, кругла у плані (діаметр – 90 м), складалася з 34 відсіків. Як і всі інші башти, після придушення польського повстання 1863 використовувалася як в’язниця для повстанців.

Прозоровську башту № 3 збудовано в 1838-39 (вул. Щорса, 34). Замикала правий фланг Васильківських укріплень. Розрахована на розміщення одного батальйону. Архітектурно аналогічна башті № 2. В башті знаходилась церква святих Володимира та Олександра Невського, перенесена з інвалідного будинку. В 1841 сюди у спеціальний склеп перенесли прах князя, генерал-фельдмаршала О. Прозоровского та його дружини, звідси назва башти.

У південно-західній частині Васильківських укріплень, неподалік від башти № 2, стояв Тюремний замок. Збудований Л. Молопеьким у 1812-17 за типовим проектом архітектора А, Захарова. Являє в плані каре, оточене муром (сторона понад 100 м(, з внутрішнім подвір’ям та триярусними наріжними вежами. Мур – завтовшки понад 1 м, заввишки – 7 м. Всередині – казарма, кузня, кухня, лазня, туалети, колодязь. Головний в’їзд прикрашено аркою, оздобленою рустом. У XIX ст. вміщав від 600 до 900 арештантів.

Госпітальне укріплення (вул. Госпітальна та Щорса) – самостійний комплекс київської фортеці. Розміщений па відрозі Печорського плато – Черепановій горі, зведений у 1842-49. Розрахований на 500 гармат та 1000 рушниць. Включає чотири полігони. У валу споруджено північну браму з капоніром та напівбаштою. Збудовано Косий капонір, будинок госпіталю, майстерні тощо. Після придушення польського повстання капоніри перетворено на опіці для повстанців.

Укріплення полігонів складалися з земляного валу заввишки 10 м з ескарпованим цегляним муром та сухого рову, глясису перед ним. До рову вели три no-терни. Для повздовжнього обстрілу ровів служили три артилерійські капоніри. Підхід до потери прикривався окремим ескарповим муром з амбразурами.

1-й капонір (Лабораторний пров., 24) зведено в 1843-44 для обстрілу південно-західного (№1) полігону. Споруда одноповерхова, прямокутної в плані форми з заокругленим торцем (довжина – 17 м). Скла-ладається з 8 казематів та порохового льоху. До гор’жі капоніра з обох боків прилягали мури з двома брамами для виходу у рів, пов’язані з ескарповою стіною валу полігона. Мав на озброєнні чотири каронади. З 1870 в ньому мешкали нижні чини госпіталю та учні воєнно-фольдшерської школи.

2-й капонір (Лабораторний пров., 24-а) східного (№ 2) полігону за конструктивним та планувальним рішенням аналогічний першому. З 1868 – інтендантський склад. Входить до складу історико-архітектур-ного музею "Київська фортеця".

3-й капонір (вул. Госпітальна, 18) відносився до третього полігону. Аналогічний попереднім.

Косий капонір (вул. Госпітальна, 24-а) збудовано в 1844-46 для зміцнення північно-західного фронту укріплень під кутом до валів другого полігону та північного фронту. Звідси й назва. Діяв як окремий форт. Підковоподібної в плані форми, напівпідземний, завдовжки 36 м, завширшки 32 м. Найбільший капонір фортеці. Стіни складено з буту та цегли, завтовшки 1,3 м. Мав 15 гарматних амбразур та 6 бійниць для рушниць. Складався з одного центрального та 10 прилеглих казематів. З ровом укріплень був пов’язаний потерною. З 1863 до 1918 використовувався як політична в’язниця, був для цього спеціально пристосованим, дістав назву "Київського Шліссельбургу".

Одночасно тут могло утримуватися понад 200 арештантів. З 1930 – філія Київського музею революції "В’язниця. Каторга. Заслання", з 1940 -Державного історичного музею УРСР, з 1971 р.- пам’ятка-музей "Косий капонір", з 1991 входить до складу музею "Київська фортеця".

Північна брама з капоніром (вул. Госпітальна, 18) споруджена у 1843-44 по осі північного полігону. В плані прямокутна, двоярусна, вбудована в земляний вал. Призначалася для обстрілу ровів. По боках проїду до госпіталю – кордегардії, внизу – каземати. Фасад брами прикрашено в стилі класицизму арками з рустуванням та увінчано зубчастим парапетом. В рові знаходився капонір та підйомний міст. Нині центральний в"їзд до Головного клінічного госпіталю Міністерства оборони України.

Північна напівбашта з в’їзною брамою (вул. Госпітальна, 16) зведена у 1839-42 для прикриття північного фронту укріплення. Дугоподібна в плані (довжина 143 м), двоповерхова з трьома напівкруглими виступами, з 29 відсіків. Зовнішній фасад – з амбразурами та бійницями (пізніше розтесаними), внутрішній – з вікнами. Призначалася для помешкання 900 осіб госпітальних чинів. З 1870 – військово-фельдшерська школа, в якій вчилися поет Д. Бєдний, Остап Вишня, П.П. Люб-ченко, І. Огієнко (митрополит Іларіон), М.О. Щорс, нині – полікліпика Головного клінічного госпіталю.

Госпіталь (вул. Лабораторна, 18) збудовано в 1836- 44 на місці дерев’яних бараків першого у Києві військового госпіталю, заснованого 1755, який мав три відділення – "ломотное", "полостое" та "лихорадочное". Двоповерхова споруда розміром 150×150 м П-подібної форми, пристосована також для потреб оборони. З боку подвір’я замкнута одноповерховим будинком лазні (1839-42) з центральним проїздом та надбудова ною в другій половині XIX ст. водогінною баштою. Тут працювали хірург М. Пирогов, письменник М. Булгаков, співак М. Донець та ін. Нині – Головний клінічний госпіталь Міністерства оборони України.

Башта № 4 (вул. Старонаводницька, 2) споруджена на краю Печерського плато в 1833-39 для контролю над дорогою через Наводницький яр як казарма для кількох рот. Мала маги 22 гармати, 63 рушниці, 500 чоловік гарнізону. Кругла в плані двоповерхова споруда з внутрішнім подвір’ям діаметром 54 м – найменша з башт фортеці, тому називалася "малою". За архітектурним плануванням та структурою подібна до інших. Кожний поверх поділено на 22 каземати, перекриті коробовим склепінням з розпалубками, мав амбразури та бійниці на зовнішньому фасаді, після 1897 розтесані на спарені вікна – прямокутні на першому поверсі, з арками – на другому. В одному з казематів першого поверху влаштовано проїзну браму. Вертикальне сполучення забезпечують три сходові клітини. З’єднувалася валом з баштою № 2. Частину валу 1863 замінили подвійною мурованою стіною, де влаштували стрілковий тир. У 1861 башту з’єднали з казармою військових кантоністів муром з Наводиицькою брамою в неоготичному стилі (не збереглися).

З 1840 використовувалася для розміщення хворих кантоністів, з 1865 пристосована під офіцерські казарми, військову канцелярії, цейгауз, наприкінці XIX ст. Для арештантів цивільного відомства, за часів Радянської влади (до 1987) – військова казарма. Пізніше передана торговельному об’єднанню "Універсам".

Башта № 5 (Печерський узвіз, 16) замикала лівий фланг північного фронту фортеці. Зведена у 1833-46 для saxiicry північного краю Печерського плато з баштою № 6 і жандармською казармою між ними, арсенальськими майстернями (новий Арсенал) контролювала Кловський яр. Являла собою двоповерхову круглу в плані споруду (діаметр – 54 м) з внутрішнім подвір’ям та двома прямокутними фланкованими корпусами (крилами). Товщина стін – бл. 1,8 м. Мала 22 каземати в круглій частині. Перший поверх мав по чотири рушничні бійниці, другий – гарматну амбразуру та по дві рушничні бійниці обабіч неї.

Башта № 6 (вул. Московська, />8) збудована у 1846- 51 контролювала Кловський яр. З’єднувалася стіною з арсенальськими майстернями та жандармською казармою. Аналогічна за структурою та плануванням башті № 5. Каземати мали на першому поверсі по одній гарматній амбразурі, па другому – по чотири рушничні бійниці. З 1854 її приміщення займали службовці арсеналу. В 1967-69 надбудовано третій поверх, фасади облицьовано керамічною плиткою, нині тут їдальня заводу "Арсенал".

Казарма жандармського полку (вул. Московська, 22). Збудовано в 1844-47 для полку кінної жандармерії. До комплексу входили стайні, манеж, кінський лазарет. З’єднана муром з баштами № 5 і № 6. Мала підковоподібну форму в бік Кловського яру завдовжки бл. 140 м, двоповерхова. Розрахована на 74 гармати та 384 рушниці. У 60-х pp. XX ст, надбудовано третій поверх. З 1859 в ній розміщувалися саперні частини, звідси починалося повстання саперів 1905 на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським; після Великої Вітчизняної війни в ній містилися навчальні заклади, з 60-х pp. XX ст. належить заводу "Арсенал". Житловий будинок, зведений перед казармою, закрив її фасад з боку вул. Московської.

Казарма військових кантоністів (вул. Московська, 45). Споруджено в 1835-44 на південно-східному краю Печерського плато. Завершила комплекс споруд, які з’єднували Василівське укріплення з цитаделлю (старою Печерською фортецею). Призначалася для кантоністів – дітей нижніх чинів, які автоматично зараховувались до військового відомства, а також для потреб оборони. Мала 104 гармати, 280 рушниць, 1835 військових. У плані двоповерховий прямокутник (390×20 м) з 22 казематами. В 30-х pp. XX ст. в центрі надбудовано два поверхи, по боках – один. Перший поверх прикрашено рустуванням, 1861 з’єднано муром з Наводиицькою брамою з баштою № 4. З 1865 тут містилося Київське піхотне юнкерське училище (з 1897 – Київське військове училище, з 1914 – Перше Київське Костянтинівське військове училище), у радянський час – училище зв’язку ім. М.І. Калініна (нині – Військовий інститут зв’язку). Училище закінчували А. Денікін. низка військових міністрів та військових діячів УНР (В. Сальський, О. Галкін, Г. Базильський, О. Бурківський, А. Вовк, В. Кущ, М. Янчевський та ін.).

Лисогірський форт (Наддніпрянське шосе). Збудовано в 1871-77 на високому пагорбі заввишки понад 60 м (Лиса гора), який панує з півдня над заплавою р. Либідь. Єдиний форт, що був споруджений з запланованої військовим фортифікатором Е. Тотлебеном системи новітніх фортів. Мав форму неправильного прямокутника, який відповідав природнім стрімким схилам гори. Суцільний головний вал обіймав форт зі заходу та півдня (в бік Дніпра). До нього входили три бастіони. З півночі його захищав окремий редут та батарея, з сходу – розташована внизу земляна флеш з ровом з водою. Збудовано капоніри, казарми, потерин, порохові льохи тощо. Наприкінці XIX – на початку XX ст. форт був місцем страти політичних в’язнів. Тут повісили Д. Багрова, що вбив П. Столипіна. В 1982 на території форту відкрито ландшафтний парк.

Читайте так же:

    Комментарии запрещены.