Закритий навчальний заклад у дореволюційній Росії, який давав освіту та естетичне й етичне виховання і право на посаду виховательок дворянських і купецьких дітей.
На початку 30-х pp. XIX ст. було прийнято рішення про відкриття у Києві І. ш. д. з шестирічним (у гімназичному обсязі) курсом навчання, і 1834 затверджено І його статут. Заклад відкрився 22 серпня 1838. Спочатку він мав виразний становий характер і до нього приймали тільки дівчат дворянського походження. З І 1852 розпочато прийом дітей почесних громадян міста І та купців І гільдії. Плата за річне навчання (з пансіоном) становила 300-350 крб. (гроші тоді чималі), тому навчатися в ньому в перші десятиліття його існування j могли лише дівчата з багатих родин.
Спочатку Інсгатут розміщувався в будинку фельдмаршала Ф. Остен-Сакена на розі вулиць Інститутської та Шовковичної. Впродовж 1838-42 на високому пагорбі з крутими схилами над Хрещатиком, по вулиці І Бегічівській, за проектом архітектора В.І. Беретті для І. ш. д. звели величний у стилі пізнього класицизму триповерховий будинок з флігелем для викладацького складу та розміщеними в ньому двома храмами – православним і католицьким (добудовував споруду О.В. Беретті). Вибір місця для будівництва Інституту був не випадковим. Тут знаходилася садиба генерала М.Є. Бегічева з триповерховим будинком, де протягом кількох років після свого відкриття в 1834 розміщувався університет св. Володимира. Викладачами в І. ш. д. були переважно професори унту, зокрема такі відомі, як історики М.І. Костомаров і В.Я. Шульгін, економіст М.Х. Бунге. Впродовж багатьох років тут викладали музику композитори Й. Витвицький та М.В. Лисенко. З випускниць деякі згодом стали відомими музикантами, концертними й оперними співачками, зокрема О. Долнер, Є. Єльчані-иова, А. Тальберг, Є. Рафалович М.А. Врубеля.
У післяреволюційні роки тут містилися різні державні установи, 1934-41 – управління Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС). В ці роки тут ] утримували, катували і розстрілювали у підвалах жертв більшовицьких репресій, тіла яких потім здебільшого вантажівками вивозили і закопували у братських могилах в лісах на лівому боці Дніпра (див. Биківня). Тут відбувалися і процеси-судилища над "членами" вигаданих співробітниками НКВС організацій: "Об’єднання українських націоналістів" у 1931 після чого засуджених по цій справі письменників К. Бутревія, О. Близька, Г. Косинку, Д. Фальківського, І. Крушельницького та ін. тут1 і було розстріляно, та "Центру боротьби організації" у 1935, за "участь" в якій було засуджено письменників Б. Антоненка-Давидовича, О. Ковіньку, В. Підмогильного, Є. Плужника та ін. Практично всі вони невдовзі загинули у концтаборах. У 1992 з ініціативи товариства "Меморіал" їм на фасаді будинку встановлено пам’ятний знак. Під час реконструкції будівлі, яка сильно постраждала під час Великої Вітчизняної війни, у 50-х pp. XX ст. у її підвалах знайдено обгорілі людські кістки та таємні камери катувань. Після реконструкції – Жовтневий палац культури, до відкриття 1970 палацу "Україна" був головним місцем проведення великих концертів та різноманітних, переважно партійних з’їздів, конгресів і конференцій. Тепер тут міститься Міжнародний центр культури та мистецтв.